Тваринництво
Головне:
Точка зору

Якщо ми хочемо зберегти молочну галузь, потрібно кооперуватися

Віктор Солтис
заступник голови правління, директор заводу ПрАТ «Тернопільський молокозавод» (ТМ «Молокія»)
Поділитись:

У 2019 році ми отримали високу ціну на молоко-сировину. Якщо порівняти молоко за базовими одиницями (жир і білок) із європейським, то українське молоко дорожче десь на 20% за польське і на 15% – за голландське.

Молоко-сировина у структурі собівартості складає близько 50%. Відповідно подорожчання сировини на 10-20% наполовину збільшує собівартість продукції: якщо на 10% зросла ціна на сировину, то на 5% подорожчав кінцевий продукт.

Також ми зіткнулися з різким укріпленням валюти, природу якого не розуміємо. Якщо  ми маємо від’ємний торговельний баланс у державі, то чому йде укріплення? Такі самі речі відбувалися у 2013 році, коли долар був по 8 грн – ми отримали великий приріст імпорту молочної продукції. Ми констатуємо, що вартість гривні до іноземних валют, у яких здійснюються міжнародні розрахунки, несправедлива.

Торік наше підприємство призупинило експорт вершкового масла, бо ціна на сировину дала досить високу ціну на готовий продукт. До прикладу, масло 82%, яке є європейським стандартом, на ринку Європи коштує $4/кг, у той час коли в Україні його собівартість складає $5,5/кг. Тому ми не можемо вибрати наявні квоти на експорт масла до ЄС.

Ми експортуємо казеїн, Тернопільський молокозавод – найбільший виробник казеїну в Україні. Але це – продукт, який виробляється через технічну особливість: як побічний під час виробництва масла, сметани. Тобто ми його виробляємо незалежно від світової кон’юнктури. У 2019 році казеїн був збитковим, і це також позначилося на фінансовому результаті підприємства.

На цьому тлі ми спостерігаємо різке зростання імпорту молочної продукції. Вітчизняні підприємства відчувають сильну конкуренцію з нею. Якість цієї імпортної продукції прийнятна, хоча й не найкраща. Переважно в Україну ввозиться молочка тривалого терміну зберігання – ультрапастеризовані продукти. Для дитини ж, організм якої росте, краще брати пастеризоване молоко, в якому збережені споживчі характеристики жиру й білка.

Також ми маємо проблему в тому, що молочна галузь у незалежній Україні не мала державної підтримки на модернізацію. Всю модернізацію, відновлення основних фондів ми здійснюємо або з власних коштів із прибутку, амортизації, або залучення кредитних коштів. Останні, як відомо, в Україні коштують 18-20%, а за кордоном – 2-3%. Тобто у структурі собівартості ми вже маємо нерівні конкурентні умови, як порівняти з європейськими виробниками.

Тим часом молочна галузь Польщі отримала 25 млрд євро безповоротних коштів на модернізацію виробничих потужностей, у Німеччині – 65 млрд. Усього цього ми не маємо…

Плюс у нас жорсткі відносини з торговельними мережами. Ми маємо великі відтермінування, які змушені компенсувати запозиченнями обігових коштів під 18%. Усе це позначається на собівартості й ціні кінцевого продукту.

Сьогодні торговельні мережі монополізували доступ до споживача. Відтак вони диктують виробникам умови. А не працювати з ними теж неможливо, оскільки вони мають значну вагу. Чим мережа більше, тим складніше з нею відносини. Наша компанія працює з усіма торговельними мережами, хоча не з усіма наші проєкти прибуткові. Сумарно бонуси для ритейлу по окремих торговельних мережах досягають 30%.

При цьому підприємство, що виробляє свіжі молочні продукти, не є високоприбутковим. 3% – це гарний рівень прибутковості. За рахунок обігу ми маємо певну суму зароблених коштів, що дає компанії можливість розвиватися, виплачувати свої зобов’язання. Але у 2019 році можна сказати, що ми нічого не  заробили – менше 1%.

Розуміючи, що в галузі є кризові явища, ми свого часу почали кооперацію з такими виробниками молока, як «Кищенці», «Перлина Поділля», «Дзендзелівське», «Агропродсервіс», «Бучачагрохлібпром». Вони постачають на наш завод молоко екстраґатунку, ми платимо за нього ринкову ціну.

Якщо ми хочемо зберегти молочну галузь (а це і виробники, і переробники  молока), нам потрібно кооперуватися, відкривати карти. Так, ми говоримо про свою прибутковість, скільки заробляємо. Своєю чергою хотіли б, аби з боку виробників теж було розуміння.

Повноцінна кооперація – це коли переробник і виробник беруть участь не лише у розподілі прибутку, але й приймають на себе збитки. Наші виробники молока-сировини готові до роботи з нашим прибутком, але чи готові вони до розподілу збитків, які можуть виникнути у перспективі?

Тому ми наголошуємо, що наша кооперація ще неповноцінна. Ми поки що на етапі притирання, згладжування гострих кутів. Ми ще – не кооператив у європейському розумінні. Сьогодні ще зарано казати, коли це відбудеться, має пройти певний час, має відбутися еволюція свідомості і розуміння. Напевно, ця криза в молочній галузі нас більше згуртує.

Поділитись: