Якщо й вирощувати сочевицю в Україні, то краще органічну

Я неодноразово чув припущення, що сочевиця в Україні має всі шанси вийти з категорії нішевих культур, адже дає 80-100% рентабельності, і що ми навіть можемо повторити досвід Канади, яка стала світовим лідером з вирощування цієї культури.

Я вирощую сочевицю протягом 5 років і можу сказати, що до реалізації таких перспектив нам ще дуже далеко. Принаймні не в нинішніх умовах. В Україні і справді є регіони, де кліматичні умови сприяють вирощуванню цієї культури. Це, зокрема, Полтавська, Сумська, Харківська, Вінницька області. Звісно, бувають різні роки: цьогоріч, наприклад, у червні, коли сочевиця дозрівала, була посуха і вона запалилась, тож маємо урожайність 17 ц/га. А торік урожайність була на рівні 20 ц/га. Це – непоганий показник.

Проте, якщо говорити про перспективи вирощування сочевиці, то тут головна проблема – реалізація. Цього року, наприклад, за сочевицю пропонують 7 тис. грн/тонна. За такої умови я волію притримати її, аніж продавати, адже для цієї культури це надто низька ціна. При цьому, навіть за такої низької ціни українська сочевиця не може конкурувати з казахстанською чи російською. Саме ці країни є нашими основними конкурентами у цьому сегменті і вони стрімко нарощують виробництво.

В обох цих країнах нижча орендна плата за землю, дешевше дизпаливо, а сільгоспвиробники мають дотації на вирощування сочевиці. Єдиний пункт, який є для нас виграшним – це логістика. Нам, зокрема, дешевше поставляти сочевицю, наприклад, у Європу, ніж Росії й Казахстану. Так само цей чинник більш-менш зрівнює ціну на неї на вітчизняному ринку. Але враховуючи, що основними споживачами сочевиці є Індія, Туреччина та країни Близького Сходу, цього нам недостатньо, аби конкурувати на ринку.

Набагато простіше з органічною сочевицею, особливо якщо є прямі домовленості на експорт. Цього року ми вирощували сочевицю спеціально за форвардними контрактами. За таких умов рентабельність справді на високому рівні. Натомість вільне вирощування часто призводить до того, що продукція просто лежить на складах і чекає «кращих часів». Але це також дуже ризиковано.

Якщо покупець приходить в магазин і бачить якусь товарну одиницю, наприклад, за 100 грн і таку саму такої ж якості за 200, то звісно, що він купить за 100. Завжди є мінімальний шанс високого попиту, в такому разі куплять і дорожчу продукцію. У нас, наприклад, партія сочевиці вже чекає так два роки. Але ж зарплати, податки й оренду треба платити сьогодні. Тому, якщо господарство має так званий «буферний капітал», може притримати продукцію, а якщо ні, то продає нижче собівартості, щоб хоч частково закрити дефіцит.

Цього року ми вперше виходимо на зовнішній ринок напряму. Раніше продавали через посередників, а тепер чекаємо прямих контрактів з Ізраїлем. Будемо проставляти їм органічну зелену сочевицю, а також пшеницю, чорний тмин, маш. На нут поки що в цій країні дуже високе ввізне мито.

Нам довелося змінити вектор збуту, оскільки в Європі стали жорсткіші умови щодо органічної продукції. Тепер «органічний» аналіз потрібно робити з кожної машини, а не з товарної партії. Цей аналіз досить дорогий, тож конкурувати на ринку, особливо з сочевицею, стає ще важче, якщо врахувати, що і собівартість виробництва суттєво зросла.

Є свої нюанси і в експорті органічної продукції, та все ж, якщо вирощувати сочевицю в Україні, то краще органічну. Це більш рентабельно, і ринок збуту знайти легше.