Які «надвисокі технології», коли немає грошей?

Після тривалого карантину стало зрозуміло, що доступ до кредитів ще більше ускладнився. Банки перестали розуміти, хто з аграріїв спроможний повернути їм борг. А вже наявні клієнти дедалі частіше звертаються по відтермінування платежу чи реструктуризацію заборгованості.

Причини такої ситуації очевидні. Через курсову нестабільність у сільгоспвиробників знижуються доходи, а виробничі витрати з розрахунку на гектар в обробітку зростають. Скажімо, коли сіяли по 28 грн/$, а зібрали по 25 грн/$, на рівному місці втратили за сезон 15% EBITDA. Поточного сезону все «до навпаки»: доходи підрахували по 25 грн/$, а витратили на МТР по 27-28 грн/$. Тобто, 2020 року агросектор знов опинився в курсовій пастці. Про яке сприятливе фінансове становище може йтися за таких умов?

Втім, не тільки курсовий чинник знижує рентабельність агровиробництва – через коронакризу зросла цінова нестабільність на зовнішньому ринку. Світовий банк навіть спрогнозував цьогорічне падіння ВВП України на 3,5%, зростання інфляції – до 8,9%-11%, дефіциту держбюджету – до 4,9% ВВП, а держборгу – до 59% ВВП. На відновлення зростання (на 3%), за різними прогнозами міжнародних експертів, Україна може сподіватися хіба що в 2021 році…  

Відтак і підходи ризик-менеджменту з боку фінустанов стали ще жорсткішими. Банки уникають бланкового кредитування. Деякі опасливо ставляться і до аграрних розписок під майбутній урожай. Ставки кредитування зросли через подорожчання ресурсу на міжбанку на 2-3%.

На тлі скорочення інтересу до інвестиційних позик та лізингу, як зізнаються у неформальних розмовах колеги-аграрії, є високий попит на обігові кошти, зокрема, на сезонні кредитні лінії для фінансування агротехнологічного процесу. Попит є, а грошей часом не знайдеш «днем з вогнем». Мало хто готовий до тривалих проєктів і прагне мінімізувати ризики. Скажімо, контракти з постачальниками і трейдерами тепер укладають найдовше до 1 серпня. У виняткових ситуаціях (за умови належної платіжної дисципліни в минулому) – до 1 вересня.

Власне, про які вчасні розрахунки й повернення позик може йтися, якщо нема реалізації продукції (читай: виконання бізнес-планів)? Хто кого буде кредитувати в такі турбулентні часи? Та й чи до зростання економіки (як мріялося, в 4-10 разів)?

Covid-19  продемонстрував, наскільки нестійкими та незахищеними виявилися агро-продуктові ланцюжки: з одного боку – голодні покупці, з іншого – фермери, завалені власною продукцією. І це, швидше, шлях до повного занепаду фермерства й оголення полиць українських продовольчих магазинів під імпортні помідори та огірки.

Аби виправити зламану продовольчу систему й налагодити її ланцюжки – від фермера до споживача – час нарешті пристосовуватися до нових реалій та зробити оргвисновки з тієї халепи, в яку всі ми потрапили. Нема жоднісінької гарантії, що обійдеться без нової хвилі епідемії. Тому треба перебудувати, а точніше, побудувати нові й надійні ланцюжки реалізації фермерських продуктів.

У часи діджиталізації виробник та покупець мають набагато більше шансів взаємодіяти в онлайні. Ланцюжок простий: слід зібрати фермерську продукцію і розрахуватися за неї, привезти на склад і забезпечити видачу готового розфасованого товару за попереднім замовленням від споживачів. Онлайн-майданчик дає виробникам ширші можливості для охоплення й інформування аудиторії.

Нехай там як, у новий маркетинговий рік галузь входить із силою-силенною викликів, до яких багато кому ще тільки доведеться підлаштовуватися. Та якщо не забезпечити ці, бодай найпростіші, способи збуту, немає жодного сенсу говорити про «надвисокі технології» і штучний інтелект.