Якби нам вдалося провести зрошення хоча б на 30% українських земель, ми могли б вийти на такий самий рівень розвитку, як Арабські Емірати
В агрофірмі «Сади України» вже давно не переймаються, коли синоптики помиляються в прогнозах погоди. Вмикати й вимикати опади в потрібний час в агрофірмі можемо самостійно. Постійне підживлення полів дозволяє нашій агрофірмі бити свої ж рекорди врожайності, які вдвічі перевищують показники багатьох інших аграрних компаній. Уважаю, зрошення є обов’язковою умовою для доброго врожаю в ситуації, коли клімат змінюється в бік потепління. Гордістю ТОВ «Агрофірма «Сади України» й ТОВ «Агрофірма «Українське насіння» є проект зі зрошення, за якого ми щороку нарощуємо площу земель на поливі на 200–300 га і довели їх до 1400 га. Під зрошенням перебувають посіви кукурудзи (і не лише насіннєві, а й товарні), озимої пшениці, сої та гороху.
Головною проблемою розвитку зрошення як для нашої компанії, так і для інших українських підприємств, є недосконале регулювання відносин між власниками земельних наділів і компанією. Договори оренди мають різні строки дії, власники земельних наділів, знаючи, що земля розташована на зрошуваному полі, або по ній проходить система зрошення, тиснуть на компанію-орендаря. Закон однобічно регулює такі відносини, а компанія, що застосовує іригацію, своєю чергою, не може будувати плани щодо подальшого розширення системи.
Якщо вже політика нашої держави — рухатися до європейських стандартів і норм життя, то у європейських країнах держава допомагає аграрній галузі, яка там є дотаційною. У нас же не все гаразд з економікою, люди не так багато заробляють, але вводиться додаткове податкове навантаження. У мене запитання: як тоді ми зможемо конкурувати у світі з нашою продукцією? Переконаний: увівши великі податки, в короткостроковій перспективі, звісно, можна отримати додаткові відрахування в бюджет, але в довгостроковій перспективі це нагадує ситуацію «рубати гілку, на якій сидиш».
Як мінімум сьогодні треба повернути спецрежим ПДВ, можливо, не в повному обсязі, але це принципово важливо. Друге — для досягнення максимальних урожаїв державі потрібно вкладати гроші у вітчизняну селекцію, в науково-дослідні інститути, які пов’язані із сільським господарством, розвивати машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, опікуватися питанням тваринництва, обов’язково зробити зрошення на землях у зоні ризикованого землеробства. Багато аграріїв цікавляться зрошенням, оскільки це є прямим шляхом до збільшення врожаїв, а отже, і прибутків. Проте відсутність державних каналів водопостачання та фінансової підтримки унеможливлює розвиток таких програм в Україні. Навіть порахувати площі всіх земель, які можна віддати під зрошення, неможливо. Причина очевидна: немає каналів водопостачання, а будувати свої автономні системи може далеко не кожен підприємець. Утім, формула для обрахунку проста — врожай на ділянках зрошення мінімум удвічі перевищує врожай на богарі. На півдні та сході України площі зрошенням потрібно збільшувати мінімум на 50%, у центрі — на 30–40%.
Лише порахуйте: за площі земель на зрошенні у 10–12 млн гектарів, середній урожайності кукурудзи у 120–140 ц/га і ціні на зерно 150 дол./т Україна може щорічно отримати 13–16 млрд доларів додаткових коштів. І це як мінімум. Уважаю, потрібно активніше порушувати ці проблеми профільним асоціаціям, а самим виробникам — частіше контактувати, зустрічатися особисто, спілкуватися телефоном, разом визначити єдину позицію, доводити її міністерству й спільно діяти.