Як війна змінила молокопереробний завод на Запоріжжі
Вільнянськ Запорізької області відділяє від лінії бойового зіткнення кілометрів 40. До 24 лютого 2022 року ми жили дуже непогано. Нам привозили молоко-сировину самі господарства ‒ перевірені постачальники. З ними були налагоджені зв’язки ‒ майже дружні. А потім усе це луснуло, як мильна бульбашка: майже 82% нашої області дуже стрімко окупували.
Постало чимало питань… Але власник не закрив завод. Було ухвалене рішення придбати великі молоковози і самим збирати молоко. Довелося дуже змінити географію закупівель. Це й наша Запорізька область, і Дніпропетровська, і Харківська, і Кіровоградська, і час від часу Сумська.
Наш завод переробляє 40 тонн молока на день, може й більше. Продаємо продукцію і на Запоріжжі, і в Києві, Дніпрі, пішли в Полтаву, Кременчук.
До повномасштабної війни вроздріб ми продавали дуже мало молочної продукції. Левову частку наших продажів забезпечували бюджетні організації: майже всі дитсадки, школи, лікарні, інтернати, санаторії і Запоріжжя, й Бердянська, й Мелітополя тощо. Звісно, практично всі ці заклади закрились. Кому продавати, куди продавати?.. Неможливо ж так швидко перемкнути тумблер. Але часу на розмірковування, збирання аналітики не було. Що маємо, те й продаватимемо. Розширили команду та пішли у роздріб.
Наступне – це кадрове питання. Завод, склади, логістика ‒ дуже багато чоловічої праці… Отже, новий виклик і нові загрози.
Якщо брати маркетинг, ситуація взагалі нерегульована. З одного боку виїхали наші споживачі: жінки, діти. І з кожною новою хвилею масованих атак ще виїжджають. А з іншого боку, Запоріжжя було одним із великих пунктів, де приймали біженців: і з нашої області, і з Луганщини, Донеччини, з Маріуполя тощо. То начебто ми не втратили аудиторію. Але ж вона змінилася! І смаки змінились, і вподобання, і як вибирає продукти. А ми ж ‒ локальне підприємство, і великий бюджет на маркетинг, просування важко виділити.
Новим для нас стало й використання соцмереж для завоювання клієнтів. Раніше на це не зважали, бо мали ж покупців із бюджетної сфери, а це ‒ дещо інша аудиторія. Для нас, наприклад, завжди дуже важливі були ярмарки, виставки ‒ саме запорізькі, локальні.
Як виживати молокопереробному підприємству у прифронтовому місті? Не здаватися, працювати – ніякої чарівної пілюлі тут немає… Так, попри подорожчання сировини, ми намагаємося ціни більш-менш утримувати, іноді собі в збиток. Хоча бракує фінансування: у Запоріжжі банки не дають кредити, адже ризики дуже високі. Тому ми тільки заощаджуємо і використовуємо власні обігові кошти.
Ну, й, безумовно, надалі намагаємося випускати якісну продукцію. Бо споживачі прощають якісь помилки національним брендам, а локальним ‒ ні.