Відвідавши декілька господарств України я побачив як відрізняються умови праці українських й англійських аграріїв

Утім, їхні основні ризики практично однакові.

Маю на увазі не лише вплив погодних умов, а й коливання цін на місцевих і глобальних товарних ринках. Тож окрім ефективних технологій вирощування, якісного насіння та ЗЗР кожному сільгоспвиробникові потрібні надійні інструменти для керування ризиками та продумані стратегії продажу вирощеного врожаю.

Лише 10% британських фермерів самостійно використовують ф’ючерси й опціони, з них 1% — мають на Лондонській біржі прямі договірні відносини з брокерами, які торгують реальними опціонами та ф’ючерсами; десь 20% фермерів — користуються «похідними» від ф’ючерсів й опціонів контрактами з трейдерами, в такому разі трейдери мають необхідні угоди з ліцензійними брокерами на біржі. Основні інструменти хеджування, що є в наявності у трейдера, допомагають акумулювати дос татній обсяг зернових, щоб укласти контракт із «мінімальною» прийнятною ціною реалізації (ціна не впаде нижче за мінімальний рівень, однак може зрости). Я вже 20 років розповідаю британським фермерам про опціони та ф’ючерси. Та наразі небагато хто з них послуговується цими інструментами. Більшість намагається реалізувати своє збіжжя, коли, на їхню думку, ціна є найкращою. Натомість розроблена мною концепція базується на визначенні кожним фермером власної «лінії рівня життя». Тобто цінової межі, до якої можна продавати зерно й не боятися банкрутства. Йдеться не про точку беззбитковості, а, швидше, про консервативну ціну, яка має покривати всі витрати господарства та враховувати маржу, аби мати можливість отримувати дохід від вкладених інвестицій. Такий підхід вносить системність у процес ухвалення фермером рішень щодо продажу врожаю.

Я рекомендую фермеру спочатку проаналізувати обсяги свого врожаю протягом п’яти років по ріпаку, пшениці або за тими зерновими чи олійними, реалізація яких найбільше вплине на остаточний фінансовий результат. Отримані дані треба множити на той коефіцієнт, що забезпечить надходження достатньої суми, аби бізнес міг і далі функціонувати й розвиватися. Коли ви визначили свій операційний бюджет і ціну (в доларах із тонни), тоді можете обирати стратегію: чи одразу продавати весь урожай, чи потрохи впродовж якогось періоду. Маючи певну маржу, ви фіксуєте свій прибуток, навіть якщо ринкова ціна потроху зменшуватиметься, ви й далі продаватимете лише до того моменту, доки ціна буде вищою за визначений вами індивідуальний мінімум — «лінію рівня життя». Переконаний: якщо запропонувати таку схему сільгоспвиробникам в Україні, то приблизно 15% з них одразу взяли б її на озброєння, ще 35% наважаться спробувати, щойно побачать результати тих, які почали працювати першими. Буде й такий відсоток, що взагалі не використовуватиме новації, навіть якщо інші казатимуть, що це хороший інструмент і на ньому можна заробити.

Нехай там як, розроблена мною концепція однозначно позбавляє зайвих емоцій: можна спокійно спати, знаючи, що ціна покриває собівартість і ще є прийнятна маржа. За таких обставин абсолютно немає значення, чи ви продаєте за рік до дня збору врожаю, чи через два місяці після.

Що ж до нинішніх фінансових інструментів, то в українських сільгоспвиробників зв’язані руки — надто високі відсотки за кредитами й нема ринку ф’ючерсів. Саме тому фінансові програми, що пропонує «Сингента», допоможуть фермерам із належними продажами за таких умов.