Як ми збираємо черешню між обстрілами

Збирання черешні у нашому господарстві вже другий рік відбувається так: ми вийшли у сад, почалися обстріли – ми залишаємо сад і три дні не працюємо, вичікуємо, моніторимо ситуацію, щоб розуміти ступінь небезпеки для працівників, чому саме вони туди цілили і чи можливе повторення. Ніхто ж не знає, що у них там на думці. За ці три дні якась черешня перестигає, ми ті сорти залишаємо, бо вона вже не тримається на плодоніжці, йдемо збирати інші. Головне у цій ситуації – зберегти людей, а будь-який сад можна знову посадити і будь-яку деревину відновити, життя ж не повернеш. Витримати це що фізично, що психологічно може не кожний.

Тому ми постійно відчуваємо дефіцит робочих рук. У розпал сезону тільки на збирання нам потрібно 100-120 чоловік на день, а реально ми набираємо 60-70. А ще є сортування продукції, полив, хімзахист, зелені операції на персику та інші види робіт, на які також потрібні люди. Зараз ми збираємо нашими автобусами по селах у радіусі 30 км місцевих мешканців, хто не виїхав та не боїться. Часто чоловіки не відпускають жінок і навпаки. Студентів, які до нас раніше приїжджали з міста на канікулах, взагалі немає – повиїжджали. А колись приїжджали робітники навіть із Закарпаття – зараз все навпаки. Був у нас і гуртожиток, який зараз знищений. Нещодавно ми отримали статус критичного підприємства, і подаємось на бронювання працівників від мобілізації, але у нас є ті, хто не підлягає бронюванню, наприклад, хто служив у спеціалізованих військах – танкісти, зв’язківці, ППОшники. А у нас у цій категорії майже кожен тракторист. Трьох хлопців у нас уже забрали – статус критичного господарства допомагає, але не дуже. Ми його отримали за те, що у 2023 році заплатили 5,5 млн грн податків, даємо жителям Херсонщини роботу і працюємо у зоні бойових дій. З іншого боку саме через це ми не можемо отримати й ніякі гранти.

Велике інтерв’ю з Віталієм Крупою читайте у свіжому червневому номері журналу «Садівництво по-українськи»