Вівчарство й козівництво починаються не з пасовища
Останнім часом я з великим задоволенням спостерігаю, як в Україні відроджується інтерес до вівчарства й козівництва. Це не просто повернення до витоків чи данина традиціям – це формування потужного, перспективного агробізнесу. Бачу, як горять очі в нових фермерів, як вони обирають породи, як дбайливо облаштовують господарства.
Але коли мене запитують: «Вирішили розводити овець, кіз. Із чого почати?», то завжди відповідаю, можливо, дещо несподівано для багатьох. Починати треба не з будівництва найсучаснішої кошари і навіть не з вибору кормів. Починати треба з розуміння правил гри й відповідальності. А фундамент цієї відповідальності – ідентифікація та реєстрація тварин.
Чому я так наголошую на цьому? Бо ми всі ‒ споживачі. Й коли купуємо сир, молоко чи м’ясо, найважливішим є безпечність і якість цих продуктів. Власне саме для цього держава й запровадила систему ідентифікації. Це ‒ не якась бюрократична примха, а стратегічна необхідність для здоров’я нації. Гарантія того, що продукти на нашому столі – безпечні, що ми контролюємо епізоотичну ситуацію в країні і не допускаємо поширення небезпечних хвороб.
Ба більше, я завжди закликаю фермерів мислити масштабніше. Україна має величезний потенціал стати серйозним гравцем на міжнародних ринках тваринницької продукції. Але світ сьогодні дуже вимогливий, тому експорт можливий лише за умови бездоганної системи простежуваності. Іноземний партнер хоче бачити історію тварини від її народження до готового продукту. І без належної ідентифікації ми просто не зможемо відчинити ці двері. Тож, реєструючи своїх кіз чи овець, ви фактично робите внесок у розвиток експортного потенціалу країни.
Однак хочу застерегти від однієї дуже поширеної помилки, з якою ми стикаємося постійно. Часто власники вважають: «Почепив бирку на вухо тварині – і справа зроблена». Проте наявність самої лише бирки не робить тварину легальною. З моєї практики, саме тут виникає найбільше непорозумінь.
Тому варто запам’ятати, як «Отче наш»: ідентифікованою вважається вівця чи коза, на яку прикріплена бирка затвердженої форми, зареєстрована в електронній базі даних (Єдиному державному реєстрі тварин) і на яку видано реєстраційне свідоцтво овець/кіз, засвідчене адміністратором цього держреєстру. Тобто ланцюг такий: бирка на тварині ‒ запис у електронній системі ‒ паперовий документ на руках.
Але ж яка вам вигода від цього? Повірте, тут самі лише переваги. Ідентифікація – це ваша свобода дій і захист інвестицій. Із реєстраційним свідоцтвом тварин перестає бути просто худобою і перетворюється на актив.
По-перше, ви одержуєте законне право вільно реалізовувати молоко й м’ясо. Виходите з «тіні» на світло, де ціни ‒ вищі, а клієнти ‒ надійніші.
По-друге, отримуєте мобільність. Будь-яке переміщення тварини – чи то продаж в іншу область, чи то поїздка на виставку, чи здача на забій – вимагає дозволу. З документами це робиться швидко й без проблем. Ви приходите до ветлікаря, показуєте реєстраційне свідоцтво тварини й отримуєте супровідні документи. Без реєстрації будь-який рух тварини за межі вашого господарства – величезна проблема та ризик.
По-третє, і це вкрай важливо сьогодні, – фінансова підтримка. Держава зараз пропонує різні програми дотацій для тваринників. Але державна копійка любить облік. Вчасна ідентифікація та реєстрація – ваша перепустка до отримання цих коштів. Крім того, зареєстровану козу чи вівцю можна офіційно застрахувати, що теж свідчить про цивілізований підхід до справи.
Тож, який алгоритм дій, аби не припуститися помилок? Якщо ви ‒ фізична особа й утримуєте овець чи кіз, не зволікайте. Ідеальний час для ідентифікації ‒перші сім днів життя тварин. Якщо не вклалися в цей період, тоді перед тим, як коза чи вівця покине ваше господарство.
Процедура доступна: достатньо звернутися до найближчої державної установи ветеринарної медицини у вашому районі: дільниці, ветеринарного пункту чи районної лікарні.
Давайте будувати сучасне, європейське тваринництво разом. Це ваш спокій, легальний прибуток і безпечність продукції.