Головне:
Точка зору

Відкрити ринок землі в Україні?

Юрій Щетинін
голова ФГ «Одарочка»

 

Наше господарство працює у Вінницькій області з 2004 року. Маємо в обробітку 750 га землі, де вирощуємо озиму пшеницю, кукурудзу, сою, а також соняшник, горох і ріпак. Окрім того, утримуємо овець і маємо птахофабрику.

 

Мене, як і всіх дрібних фермерів, турбує перспектива скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Останнім часом загострилися суперечки щодо цього і поміж аграріїв, і серед політиків, за публічним перебігом яких можна стежити не лише на сторінках друкованих видань, на телебаченні й радіо: протистояння прибічників і опонентів мораторію вже вилилися на вулиці. Хотілося б кілька думок і собі висловити із цього приводу.

 

Як і переважна більшість моїх колег, я на цей момент категорично проти запровадження продажу землі. В усякому разі, доки наші дрібні земельні власники не зміцніють фінансово й не матимуть змоги на рівних брати участь у цьому процесі. Основним аргументом опонентів продажу землі є такий: землю скуплять холдинги — наші чи іноземні, які на розвиток села не дадуть і копійки — село просто вимре. Я повністю згоден із цим. Бо вже тепер спостерігаємо таку ситуацію. Хто б що не казав, але своя сорочка ближче до тіла, і тільки той, хто живе і працює на цій землі, у цьому селі, буде зацікавлений у його розвитку, у тому, щоб земля родила — а отже, дбатиме про родючість ґрунтів і довкілля загалом.

 

Ще одне побоювання: чи прозорим буде сам процес продажу-купівлі, зважаючи на корупційну складову, що є в подібних операціях у нашій державі? Не секрет, як правильно ведеться кадастровий облік земель: помилок там вистачає, і доки їх не виправити, про який продаж землі може йти мова?

 

Я усвідомлюю, що відкриття ринку землі — процес неминучий. І рано чи пізно ми до цього прийдемо. Проте, можливо, варто в цьому питанні наслідувати приклад європейських країн — членів Євросоюзу, до якого ми прагнемо? Наприклад, коли Польща у 2004 році вступила у Євросоюз, їй дозволили на 12 років увести мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення для іноземців. Спершу такий крок спричинив негативну реакцію у Євросоюзі, зокрема, висловлювалися претензії щодо дискримінації за національною ознакою тощо. Проте Євросоюз це проковтнув і врешті-решт мораторій дозволив. Юридично це було оформлено у вигляді декларації. А місяць тому в Польщі набрав чинності закон, де проголошено ще жорсткіші обмеження щодо продажу землі строком на 5 років. Зокрема, нині іноземець може придбати польську землю лише тоді, якщо доведе свій намір самостійно її обробляти та живе не менше ніж 5 років у тій самій ґміні. А якщо на цю землю претендує хтось із членів родини попереднього власника чи сусідів-фермерів, то перевагу віддадуть саме їм. Навіть прем’єр-міністр Польщі заявив: польська земля здебільшого для поляків.

 

Жорстко діє земельне законодавство щодо продажу землі й в інших країнах. Зокрема, у Франції система ще суворіша, ніж наш мораторій. Бо в нас орендними угодами на 49 років, фіктивною спадщиною тощо землю скуповують. У Франції так не купиш, бо Асоціація фермерів Франції пильно контролює це. І якщо продавця запідозрили у фіктивній оборудці, то Асоціація може її скасувати й викупити землю з тим, аби протягом п’яти років або передати її комусь в оренду, або продати. Ось що означає громадський контроль у дії. Крім того, опікуються питанням купівлі-продажу землі ще дві установи — міністерство фінансів і міністерство аграрної політики Франції, з якими ці акти потрібно погодити. Будь-який мораторій цих установ припиняє продаж землі.

 

Ось такий підхід — правильний. А те, що нам нині розказують деякі «розумні» депутати про дискримінацію власності, — ми щось подібне вже проходили, коли у 1990-х нам давали ваучер на приватизацію різних підприємств. Чи багато хто з нас став власником якогось підприємства? Думаю, відповідь очевидна. Тому не можна, щоб хтось набував виключне право мати контрольний пакет акцій, а далі діяв безконтрольно. Потрібно, щоб земля постійно була під громадським контролем.

Журнали