Важкі часи народжують сильних особистостей і лідерів
В Україні стартували справді найважчі жнива за всі роки її Незалежності та навіть із часів Другої світової війни. Та все ж вони стартували й день у день набирають обертів – а отже, життя триває. Це особливий складний період з усіма його викликами й проблемами. Утім, нам потрібно дивитися в майбутнє. Як відомо, важкі часи народжують сильних особистостей і лідерів. Подолавши цей надважкий період, ми побачимо можливості, яких не помічали раніше. Адже, якщо озирнутися на попередні тридцять років, виникає логічне запитання: чому ми діяли недостатньо динамічно, не так радикально й цілеспрямовано, щоб бути кращими, сильними й самодостатніми. Упевнений: наша перемога – а вона неминуча – пришвидшить усі ці процеси у стократ, зокрема й в аграрному секторі.
До війни ми відставали від наших західних сусідів через відсутність спільного суспільного і владного підходу до реалізації всіх наявних можливостей, не дотримувалися чіткого європейського курсу. Нам бракувало послідовності. А тепер усе розмите стало чітким. Звісно, виклики й надалі будуть надзвичайно жорсткі – це економічні, інфраструктурні, фінансові, людські втрати. Цього не оминути, але в поточних умовах треба протриматися ще трохи.
Чи протримається аграрний бізнес – це нині залежить від уміння кожного фермера, який, безумовно, є лідером, діяти нестандартно і з найкращим результатом у кожній конкретній і найбільш непередбачуваній і несприятливій ситуації.
Жнива-2022 для України однозначно є надзвичайно складними. Але всі ці випробування продемонстрували нам наші слабкі місця. Гадаю, сьогодні кожен фермер, коли бачить ціни на свою продукцію, логістичні та інфраструктурні проблеми, замислюється над диверсифікацією бізнесу, над пошуком нової для себе ніші. Так, ціни на зерно низькі, і вони будуть низькими. Задумаймося: може, не зерном треба торгувати? Може, краще реалізувати, наприклад, м’ясо й молоко, вирощені на цьому зерні, чи, приміром, готовою продукцією на зерновій базі тощо?
Найбільша помилка, як на мене, вважати, що «зерно, яке я вирощую, економічно невигідне, тож усе пропало». Річ у тім, що є безліч шляхів, як зробити свою справу прибутковою. Мабуть, у цей час треба серйозно розглядати абсолютно всі можливі напрями розвитку – від розведення свиней до страусів, від вирощування пшениці до гранатів і ківі. Слід налагоджувати виробництво, яке б орієнтувалося на місцеві ринки з найкоротшим шляхом від виробника до споживача, кооперуватися й відкривати місцеві цивілізовані торгові платформи. Ми всі тридцять років нашої Незалежності говоримо, що експорт сировини – то не наш шлях. А тепер точно час не лише говорити про це, а й діяти.
Наразі немає практично нічого такого, що ми не могли б виростити чи виготовити в себе, особливо, коли імпорт по багатьох позиціях стає або дуже дорогим, або малодоступним. А якщо це зробити самим, то у виграші будуть і виробники, і споживачі.
Так, Україна виробляє більше продовольства, ніж споживає, а у світі попит на цю продукцію зростає з кожним роком. І якщо ми вловимо хвилю й почнемо міркувати про додану вартість, плануватимемо й крокуватимемо в цьому напрямі, то з повноцінним відновленням експорту однозначно будемо на коні.
Звісно, війна – це виклик, і не всі нині готові до таких кардинальних змін, бо на це також потрібно кошти. Але, як показали майже п’ять місяців війни, із безлічі професій фермерська є чи не найстійкішою щодо збереження власної справи, робочих місць і добробуту рідного краю. Дуже мало є фермерів, які б виїхали та припинили свою діяльність. Звісно, якщо не рахувати тих, що опинилися безпосередньо на лінії фронту. Саме фермер не полишає і не має наміру полишати свою землю, своє господарство і працює далі. І це найголовніше. Бо той, хто втримався на плаву тепер, нехай і не примножив, але й не загубив. А після нашої перемоги швидко нарощуватиме виробництво, розвиватиметься й будуватиме нову Україну.