Овочі - Ягоди - Сад
Головне:
Точка зору

Українське садівництво має якнайшвидше перейти на регламентоване використання ліцензованих і клубних сортів плодових культур

Леся Каделя
головний редактор журналу «Садівництво по-українськи»
Поділитись:

На жаль, в українському садівництві ще й досі поширене неліцензоване використання сортів. Стосується це передусім новітніх надбань селекції — сортів і клонів, які у цивілізованому садівничому світі захищені авторським правом, а до того подекуди ще й внесені у розряд «клубних», й власники ретельно контролюють не лише їх поширення із садивним матеріалом, а й площу їх товарного вирощування. Україна знаходиться на окрайку цього світу: у нас слабкий контроль ідентичності сортового матеріалу, яким оперують численні шкілки, те саме і з ідентичністю сортів у товарних насадженнях.  

І все ніби добре: західне ліцензійне право, а також установи, що реєструють і контролюють дотримання комерційних прав на сорти, далеко й тому ми, українські садівники, можемо «урвати» собі шматочок щастя й посадити пару гектарів омріяного й жаданого (бо ж заборонений) клубного сорту. Або сорту, розмноження якого на заході обов’язково передбачає сплату роялті, а відтак його саджанці там є дорожчими, аніж напівлегально виготовлені у вітчизняному розсаднику.  

Проте це лиш на перший погляд. Бо якщо зануритися у тему глибше, стає зрозуміло, що така поведінка шкодить не лише західним селекційним центрам, а й нам самим.  

Однак перед тим, як аналізувати проблему, маємо зробити одну важливу обмовку — стосовно потягу до знань, трактування садівництва як сенсу життя й прагнення хоча б одним оком поглянути на плоди, які дає котрийсь із нових, але вже таких уславлених клубних сортів. Напевно, що щеплене деревце, яке агроном-садівник посадив на своєму обійсті, або гілочка, яку він щепив у крону яблуні з уже щепленими 20 сортами — не гріх. А як і гріх, то невеликий, можна буде відмолити. Бо із прагненням пізнати нові сорти — як із прометеєвим викраденням вогню, гуттенберговим книгодрукуванням чи інтернетом: поступ й тягу до світла (а знання ним є) не зупинити, якими б карами за це не карали і якими б не страшили. Тут варто і собі, і іншим зробити поблажку. А от у виробництві поблажки робити не можна. У товарному вирощуванні, поширенні й продажах захищених сортів і сортових плодів має бути «закон і порядок» та повна регламентація. 

Пояснимо чому. Передусім тому, що на створення одного сорту багаторічної плодової культури селекціонер витрачає щонайменше 25 років. Ця ретельна, клопітка й відповідальна робота має оплачуватися, бо інакше селекціонер буде бідняком й не зможе її продовжувати. Тож, якщо хочемо нових сортів із привабливими, смачними й витривалими у торговому обігові сортами, — маємо стимулювати селекціонера. Копійкою, гривнею, доларом та євро.  

Друга перевага регульованого обігу сортів — це можливість запобігти перевиробництву якоїсь однієї продукції. Наслідком надміру Айдареду у садах є знецінення його плодів. Садівник, якщо дотримується технології, несе операційні витрати на їх вирощування десь такі самі, що й під час культивування нових видів Гали. Витрати — однакові, а заробітки високі лише на клубних сортах. Чому так? Бо площа вирощування суворо регульована і не допускає надлишку плодів на ринку. Вища ціна жаданого продукту дозволяє вкладати кошти у його рекламу й робити «клубні плоди» ще бажанішими. Хто виграє? Садівник, бо має гарантований збут. Немає злетів і спадів, можна брати кредити й планувати розвиток бізнесу. Можна поміркувати про придбання новітньої садівничої платформи, трактора, обладнати сад сітками — перетворити сад із цеху просто неба у цех середньосерійного, добре керованого і гарантовано прибуткового виробництва. Хіба не це мали на увазі ті, хто придумали лозунг «Не чекати милостей від природи»? Певно, що й це також.  

А що ж важливе і третє? Це поєднання, долучення до цивілізованого садівничого світу. До надбань дослідної науки, яка випробовує і поєднує нові сорти та підщепи із кліматом, ґрунтом й конструкціями дерев у саду. Це отримання добровільної згоди селекціонерів й селекційних центрів на культивування їхніх найновіших сортів і підщеп в Україні. Це прибуток від продажів, адже нові сорти, писк садівничої моди, якнайкраще відповідають вимогам ринку і за належної агротехніки й правильного застосування пестицидів без зусиль продаються багатим країнам — тому ж таки ЄС, Арабському світу…  

Вирощувати яблука ми вже навчилися, лишилося ще стати чемними. 

Поділитись: