Україні вже зараз важливо мати гнучку аграрну політику та план «Б»
У 2024/25 Україна вийшла на рекордні обсяги експорту сої (майже 4 млн т) та соєвого шроту (+77% р/р), основними напрямами стали ЄС, Туреччина та Єгипет. Водночас у 2025/26 очікується спад експорту більш ніж на третину через нижчі врожаї, експортне мито та зростання внутрішньої переробки.
У ЄС після пікових обсягів імпорту соєвого шроту у 2024/25 прогнозується зниження, тоді як попит на високобілковий не-ГМ шрот залишається стабільним. Це підкреслює загальний тренд — поступовий перехід від експорту сирих бобів до розвитку переробки та продуктів із доданою вартістю.
В Україні у 2025 році близько 2,4 млн га відведено під сою. Попре незначне зменшення площ порівняно з минулим роком, очікується зростання валового збору бобової на 2%. Це пояснюється тим, що на ринку залишились професійні гравці, які працюють з оригінальними сортами. Натомість ті, хто вирощував сою на пробу, вийшли з цього сегменту. І хоч ціни на соєві боби поступово знижуються до 400 дол./т, культура залишається маржинальною.
Тож якщо загальне виробництво становитиме 6 – 6,2 млн тонн, близько 3–3,5 млн тонн спрямують на експорт: маються на увазі як боби, так і продукти переробки. Зокрема, Європа у переважній більшості закуповує український соєвий шрот. Також технічний ринок ЄС охоче споживає соєву олію, використовуючи її як біопаливо. Ще один побічний продукт переробки – соєвий лецитин. Він використовується в багатьох галузях, але складно забезпечити стабільну якість, що ускладнює вихід на ринок.
Відповідно переробка сої в Україні, яку наразі оцінюють у 2-2,5 млн тонн, ще має великий потенціал для зростання. А будівництво нових переробних потужностей лише підтверджує перспективність галузі.
Інтерес інвесторів до переробки підігрівають нові ініціативи, програми державної підтримки та інструменти фінансування. Проте коли інвестиції перевищуватимуть реальні потреби це може призвести до перенасичення ринку. Тоді зросте конкуренція не тільки за сировину, а й за фінансові ресурси на розвиток переробної галузі.
Згідно з різними оцінками, наявних потужностей має вистачити для переробки всього обсягу продукції, який наразі виробляється. Але якщо ми плануємо збільшувати врожайність чи площі посівів, як це було, наприклад, у 2012 році, слід розуміти, за рахунок яких культур це відбуватиметься. Потенційно можна розширити посіви сої, зменшивши площі під пшеницею чи кукурудзою. Це складне питання, адже кожна культура має своє місце в аграрній економіці, включно з експортною логікою, геополітичними міркуваннями та кліматичною адаптивністю.
Наразі пшеницю розглядають як важливу стратегічну культуру в європейському контексті. Але частина країн уже ставить під сумнів пріоритетність цієї продукції. Особливо на фоні воєнних ризиків та потенційних глобальних криз, які можуть повторно поставити продовольчу безпеку в центр уваги.
З огляду на це, Україні вже зараз важливо мати гнучку аграрну політику та план «Б», який враховуватиме сценарії обмеженого доступу до ринків ЄС. Можливо варто думати не тільки про поточну кон’юнктуру, а й про стійкість агросектора у випадку нових викликів.