Україна перетворилась на суцільний «НДІ» з випробування гібридів винограду

Cелекціонери-аматори, які сьогодні масово займаються виведенням гібридних форм винограду, виробляють і продають абсолютно сирий матеріал, придумуючи йому різні красиві назви. В результаті цей матеріал продається по всій країні і апробується у всіх зонах. А фермери потім дають зворотний зв’язок цим селекціонерам – добре чи погано пішов той чи інший сорт. Така стихійна апробація і сортовипробування столових форм відбувається майже 15 років.

Але купувати такий посадковий матеріал — це божевільний ризик. Людина купує умовно за 1 тис грн лозу невідомо чого. Назва у неї гучна – наприклад, Хелловін. Всі починають поклонятися цьому ідолу, але і чекають, коли проявляться його слабкі місця. Потім йому на зміну приходить інший ідол. І цей процес, як мені здається, триватиме ще дуже довго. Це не виробництво винограду як такого, але, умовно кажучи, — лозівництво. І воно теж має право на життя, бо сьогодні в нинішніх економічних умовах України хто ще займатиметься такими випробуваннями? Наприклад, люди, у яких мало землі. Їм на 10 сотках треба вирощувати лозу максимально на продаж, тому що доходу з того винограду, який вони мають, їм до нового року не вистачить. А лозу можна нарізати і кожну вигідно продати. Тоді можна прожити, і далі займатися виведенням нових гібридних форм. Тут все регулює ринок, і народ сам вибирає, що купувати.

Я побував у 65 країнах світу, але ніде такого не бачив. Якось розповів в Італії про 140 сорти, які вивели в Україні. Вони запитують: «У вас інститут над цим працює?». Та ні, кажу, це приватні господарства. У нас вся країна — “інститут”. Італійці тільки руками розводять: мовляв, у них п’ять сортів, і все. Вони свого часу теж через це пройшли, це певний етап еволюції.