Головне:
Точка зору

Соя: до премії за стандарти

Інна Ільєнко
регіональний директор Асоціації "Дунайська соя" в Україні

Намагаючись порівнювати Україну з Бразилією, яка є одним із найбільших виробників сої у світі, ми часто забуваємо, що їй удалося запровадити ефективну систему розділення потоків ГМ та не-ГМ сої. Отож, тримаючи перші позиції у вирощуванні ГМ-сої, ця країна забезпечує близько 80% сертифікованої не-ГМ сої на ринок країн ЄС. Українські виробники й переробники сої щороку можуть отримувати додатково щонайменше 9 млн євро доходу завдяки експорту бобів сої традиційної селекції та не-ГМ сертифікованого соєвого шроту, а також сої, яку виростили відповідно до вимог органічного землеробства.

 

Середньомісячна ціна в Роттердамі на не-ГМ високопротеїновий шрот протягом року є відносно стабільною і в середньому на 50–70 євро/т вища проти ГМ соєвого шроту. Тож цю додаткову премію за якість, зокрема й завдяки своєму географічному розташуванню поблизу європейських покупців, могли б отримувати українські виробники та переробники сої. Нині втрата перспективного європейського ринку пов’язана передусім із високим рівнем нелегальних посівів ГМ-сої в Україні (від 50 до майже 90% в окремих регіонах), відсутністю сегрегації та недостатньою якістю сировини за показником умісту протеїну. Локальні переробні підприємства здатні були торік конкурувати лише на обмежених експортних ринках Білорусі, Туреччини та Грузії.

 

Натомість додаткова премія могла б стати чудовою мотивацією для розширення посівних площ під традиційною не-ГМ соєю. Крім зазначених 50–70 євро/т премія за сертифікацію, наприклад, за стандартом «Дунайської сої» становить ще додатково 20 євро на тонні шроту. А зважаючи на те, що ринок не-ГМ сої та соєвого шроту є меншим і, відповідно, менш волатильним, українські виробники могли б посісти гідне місце у цьому сегменті.

 

Протягом останніх років в Україні динамічно розвивається переробка сої. Потужності за десятиліття збільшилися майже у 2,5 раза (за даними Української асоціації виробників та переробників сої), і це далеко не межа — найближчими роками очікується введення в експлуатацію нових переробних підприємств. У 2016/17 МР очікується зростання обсягів переробки сої в Україні на 10% (проти 980 тис. тонн минулого сезону). Однак в Україні немає жодного заводу, що спеціалізувався б на виробництві сертифікованого, зокрема за системою HardIP (збереження, розділення як фізичне, так і документальне, та контроль від ферми/поля до полиці супермаркету) високоякісного не-ГМ соєвого шроту.

 

На часі запровадження ефективних технологій вирощування традиційної (не-ГМ) сої, збільшення вмісту протеїну в соєвих бобах, запровадження ефективних ланцюгів розділення, сегрегації та прослідковуваності не-ГМ сої й введення в експлуатацію в Україні перших переробних заводів, що спеціалізуватимуться на виробництві сертифікованого, високоякісного не-ГМ соєвого шроту.

 

Окрім експорту бобів сої традиційної селекції та не-ГМ соєвого шроту ще однією високоприбутковою нішею для українських фермерів може стати виробництво органічної сої й шроту та відповідно їх експорт. Адже європейські виробники органічної продукції щораз більше прагнуть замінити органічну сою з Індії та Китаю соєю європейського походження, зокрема з України. Потенціал і сучасні технології вирощування сої традиційної селекції 5 серпня вперше в Україні репрезентувала наша Асоціація «Дунайська соя» спільно з ресурсними компаніями на виробничих потужностях у Хмельницькій області корпорація «Сварог Вест Груп», що є одним із лідерів в Україні за вирощуванням сої традиційної селекції, а також ефективно запровадила сертифікацію за стандартом «Дунайської сої». Усі охочі мали нагоду ознайомитися з контролем якості та запровадженням систем керування якістю для сертифікації за стандартами системи HardIP, серед них і стандарти «Дунайська соя» та «Європейська соя». Ці аспекти для виробників і переробників сої — надактуальні. Бо, як відомо, основні причини їх нереалізованого потенціалу — саме відсутність сегрегації та сертифікованих потужностей переробки.

Журнали