Сьогодні обприскувати сади нема кому. Нас просто не чують

Мене, як і всіх фермерів-садівників, сьогодні запитують: чи вистачає вам людей на обрізку та інші роботи в саду? Звичайно, що ні. Раніше працювали шість людей, зараз — двоє, і ця робота розтягується на півтора місяця. Не вистачає трактористів, водіїв, робітників. Я сам і за кермом, і на завантаженні, і все контролюю.

Бронювання працівників для таких господарств, як наше, фактично не працює. Держава цього питання не вирішила. Для підприємств до 100 га потрібно хоча б залишати 2–3 офіційно оформлених працівників — тих, яких ми самі визначаємо як критично важливих.

Нас просто не чують. Людей забирають у ТЦК прямо з поля, із саду — і вони не повертаються. Нещодавно зупинили трактор на дорозі й забирали тракториста, автобус, який розвозить людей на роботи, зупинили, водія забрали, і повний автобус залишили на трасі. Як далі працювати? Це ж не випадкові люди — це ті, кого ми роками вчили: як працювати з обприскувачем, як вести полив, як працювати з технікою, якої зараз багато і вона складна. Людину просто забрали — і все.

Сьогодні треба обприскувати сад — а нема кому. І це вже не питання одного господарства, це б’є по всій галузі: падає виробництво, податки, експорт. Конкретний приклад: оформив працівника офіційно — через тиждень приходить повістка з вимогою доставити його у військкомат. Якщо не доставиш — відповідальність уже на тобі. І як у таких умовах працювати? Як утримувати господарство і одночасно підтримувати країну?

Навчати нових людей? Молоді до 25 років у селі практично немає. Чоловіки не йдуть працювати в господарства. А ті, хто є, часто не готові навіть до базових робіт — їм не можна довірити техніку.

Складається враження, що до фермерства і агровиробництва немає жодної уваги. Ніхто не розбирається, хто і що реально тримає економіку на місцях. Це вже не просто проблема — це крик душі.