Роль людини для розвитку свинарства в Україні є визначальною
Чи не щомісяця Держстат звітує про скорочення поголів’я худоби в Україні. Якщо раніше ця від’ємна статистика переважно стосувалася чисельності корів і овець, то останні кілька років вона так само засвідчує падіння й у свинарстві. Зменшують кількість свиней на відгодівлі тваринницькі агропідприємства, в господарствах населення свині також поступово зникають.
Ситуацію насамперед пояснюють поширенням в країні АЧС. В осередку виявлення цієї небезпечної хвороби свиней знищують усе поголів’я, аби не допустити поширення вірусу, а власники тварин якщо й отримують компенсацію, то не в повному обсязі, та й чекати її доводиться довго. В таких умовах стає все менше охочих ризикувати своїм прибутком, тому свинарство переживає сьогоднішню кризу.
Та як і всіляка криза, вона не лише створює проблеми, а й відкриває нові можливості. Через скорочення виробництва свинини, ціни на неї тільки протягом останніх півтора-двох років зросли майже вдвічі. Якщо раніше м’ясокомбінати закуповували свиней по 24–27 грн за кілограм живої ваги, то тепер пропонують 48–50 грн. Підвищення ціни є добрим стимулом збільшувати виробництво, тому поряд із господарствами, які відмовляються від свинарства, є й ті, що йдуть проти загального тренду і збільшують поголів’я, а то й уперше розпочинають цей бізнес. Звісно, вони враховують накопичений негативний досвід, навчаються на помилках інших, вибудовуючи якісно нове виробництво із запровадженням технологій, що зводять ризики до мінімуму. Такими відчайдухами варто якщо не пишатися, то на повагу вони заслуговують однозначно.
Людський чинник чимало важить у будь-якій справі, але оскільки мені довелося працювати у свинарстві й до того ж у компанії «Агропродсервіс», яка є одним із національних лідерів у вирощуванні свиней, то я хотів би зупинитися на ролі людини саме в нашій галузі. Я вважаю, що ця роль для розвитку свинарства в Україні є визначальною, а з АЧС й іншими проблемами ми впораємось.
Найперше, мабуть, потрібно сказати про дефіцит кадрів, тим більше кваліфікованих. Робітників сьогодні важко знайти багатьом аграрним підприємствам, але свинокомплексам — чи не найскладніше. Як то кажуть, якщо ви мрієте про роботу на свіжому повітрі, то це не до нас. І хоча робітники основних спеціальностей у нас стабільно отримують не менше як 9–10 тис. гривень на місяць, а на додаток ще й вагомий соцпакет, інколи вакансії тривалий час є незайнятими. Люди вважають, що краще поїхати за кордон і заробляти там удвічі більше. Однак декого з тих, хто поїхав, я невдовзі зустрічав тут — вони повернулися, бо все ж таки, виявляється, дома краще.
Людський чинник впливає на свинарство ще й з іншого боку. Час від часу в країні то там, то там трапляються протести представників місцевих громад із вимогою закрити свиноферму або не допустити будівництва нової. Люди скаржаться на занадто близьке сусідство, на неприємний запах, брудні стоки, несанкціоновані захоронення загиблих тварин. Звісно, такі факти, якщо це справді факти, є неприпустимими. Проте ж часто скарги трапляються тоді, коли контролювальні органи не знаходять жодних порушень, а кілька активних громадян просто висловлюють принципову незгоду й підбурюють інших.
Сучасна свиноферма, що працює за всіма нормами й правилами, створює мінімум дискомфорту. Проте навіть якщо сусідство з нею небажане, треба розуміти, що це підприємство, яке надає робочі місця для представників тієї самої громади, платить податки в місцевий бюджет і за ці кошти утримується соціальна інфраструктура сіл і селищ. Тому місцевій владі як захиснику інтересів громади потрібно теж проводити роз’яснювальну роботу, а в разі виникнення конфліктних ситуацій — триматися відповідальної і зваженої позиції.
Я переконаний, що саме завдяки людському чиннику поточна криза, яку переживає свинарство, буде подолана, і галузь повернеться на шлях сталого розвитку. Бо, по-перше, свиня для українців — тварина, так би мовити, тотемна, й не годиться нам імпортувати свинину та сало з-за кордону. По-друге, ми можемо нарощувати виробництво зернових і олійних культур, збільшувати їх експорт в інші країни, але якщо ми й надалі торгуватимемо зі світом тільки сировиною, то так і будемо для нього сировинним придатком. Щоб досягти більшого, стати заможнішими, ми повинні переробляти вирощене в нас зерно на комбікорми, врешті на м’ясо, виготовляти із цього готові продукти, і вже їх пропонувати на продаж. Лише так ми нагодуємо світ, та й самі не житимемо обголодь.