Рішенням для України стане диверсифікація виробництва, напрямків збуту зерна й продуктів переробки
Через блокаду українських морських портів внаслідок повномасштабного вторгнення військ рф, ми стикнулися з певними логістичними проблемами. Адже близько 90% Україна експортувала морем.
Звісно, наразі розвиваються логістичні ланцюжки через порти Румунії, Польщі та Болгарії. Налагоджується транспортування суходолом через ці країни, а також Угорщину і Словаччину. Гіпотетично є й потяг з Китаю в обхід рф. Проте, наскільки мені відомо, його залізничний маршрут закінчується в басейні Каспійського моря та Грузії, потім вантажі транспортуються на судна, які морем йдуть до портів Румунії, Туреччини, Болгарії. Звідти вантажі знов перевантажуються й курсують залізницею Європейським Союзом.
Тому, за великим рахунком, в нас поки немає альтернативи експорту агропродукції, окрім західних кордонів, адже інфраструктуру потрібно розбудовувати й на це потрібен час.
Звісно, зараз активно функціонують дунайські порти Рені та Ізмаїл. Тим не менш, рашисти не вперше завдавали ракетних ударів по автомобільно-залізничному мосту через Дністровський лиман, тому пропускна здатність скоротилася.
Українські аграрії наразі використовують наявні потужності й ресурс, який в нас є. Тим більше, в нас залишилось небагато часу – за декілька місяців піде новий врожай й Україна може просто «засипатися» зерном без можливостей експорту. Тому у короткостроковій перспективі потрібно активізувати переговори з нашими партнерами, обговорювати процеси деблокади портів.
Адже без допомоги світової спільноти Україна не вирішить це питання: поки в нас ще немає власного флоту й потужного озброєння для знищення кораблів, які блокують наші порти. Думаю, це питання підіймалося, в тому числі на рівні міністрів оборони під час нещодавнього саміту на базі Раммштайн.
Якщо ж заглянути наперед – в період закінчення війни – звісно, потрібно розбудовувати інфраструктуру, в тому числі замінити колії, які в нас іншої ширини, аніж країнах Європи.
В середній перспективі потрібно розвивати буферні перевалочні хаби й думати про інтеграцію українського рухомого складу в європейську мережу.
Оскільки Україна виробляє зерна набагато більше, ніж споживає, й у нас є сталі канали збуту сировини, переробка – це довгострокова стратегія. Просто збудувати завод – це лише один з перших етапів. Найголовніше – знайти на продукцію переробки свого покупця й розуміти, наскільки вона конкурентна. Наприклад, Туреччина потужно розвила переробку пшениці на борошно. Відповідно, Анкарі вигідно купувати українську пшеницю й не цікаво наше борошно. Враховуючи географічне положення Туреччини та потенціал її торговельного флоту, вона може доставляти ефективно та відносно не дорого борошно з будь-якого свого порту до Європи, країн Азії та Африки тощо. Ми цим похвалитися не можемо.
Також не варто розраховувати, що Китай вирішить усі наші проблеми. Рішенням проблем буде диверсифікація виробництва, напрямків збуту зерна й продуктів переробки.