Рання посівна: виклики і можливості
Рання весна цього року суттєво скоригувала строки польових робіт. Щойно потепліло – як техніка вийшла в поле. На сьогодні вже завершили сівбу ярого ячменю та соняшнику і частково посіяли кукурудзу, площі під якою суттєво скорочуємо. Але поки що погода призупинила посівну, тож чекаємо потепління, щоб досіяти кукурудзу й повноцінно перейти до сівби сої.
Ще взимку задумувались лишити частину площ під паром, але все ж вирішили цього не робити, натомість посіяти більше сої. Звісно, тут є ризик перевиробництва в Україні, втім, як стверджують аналітики, соя, – це культура, що має серйозний експортний потенціал, тому проблем із її реалізацією не повинно бути. Навіть попри блокування польського кордону експорт сої працює. А в нас, тим паче, є власний парк автомобілів, що значно здешевлює логістику. В цілому, під сою плануємо цьогоріч відвести близько 40% всіх посівних площ, під соняшник – 13%, кукурудзу – 6%, ярий ячмінь – близько 5%. Ще 35% займає озимий клин: озима пшениця – 20%, озимий ріпак – 15%.
На сьогодні погодні умови, а саме різкий перепад температур, уже спричиняють деякі проблеми. Окрім того, що посівна призупинилася, для вже виконаних посівів це також не на користь. Насінина вже схопила вологу і почала проростати, а похолодання цей процес зупинило, і це спричиняє стрес для рослин. Відповідно, на цих площах у подальшому зростуть витрати на засоби захисту. Крім того, продуктивної вологи в ґрунті стає кожного дня менше, адже дощі йдуть нерівномірно.
А ось озимі в нас мають непоганий вигляд. Ми їх добре підживили, а нині ще плануємо експериментувати з КАС. Неподалік «Рівнеазот» запустив його виробництво. Раніше доставка КАС була для нас складною з точки зору логістики. А цього року ми дообладнали обприскувачі для роботи з цим видом добрив та вдосконалили власний транспорт, щоб мати змогу самостійно доставляти КАС у господарство.
Серйозна проблема цієї посівної – нестача фахових кадрів. Наших спеціалістів частково мобілізували і тепер доводиться добирати людей на певні процеси. Відповідно, приходять менш фахові спеціалісти і виникає проблема якості виконання операцій, що звичайно впливає на кінцевий результат. Проблемою є і здорожчання практично всіх ресурсів – запчастин, пального, насіння і тд. Добре, що відновилася робота державної програми кредитування «5-7-9», але банки вже почали надсилати сільгосппідприємствам так звані «листи щастя», бо компенсація різниці у відсотках з фонду розвитку підприємництва приходить із значними затримками.
Що ж до збуту продукції, на сьогодні, майже все минулорічне збіжжя ми продали, в тому числі пшеницю, яку довго тримали до кращої ціни, але все одно не вдалося вийти в «плюс». Тож пшениця в нас збиткова, кукурудза близька до нуля, соя прибуткова (її ще продали не всю), ріпак має низьку маржинальність, але принаймні він не збитковий. Спочатку ситуація з ріпаком була дуже перспективна, адже ми планували його самотужки експортувати і знайшли переробний завод у Європі. Але коли почалося блокування кордону, строки поставок порушилися, видаткова частина на логістику збільшилася, відповідно, дохідність ріпаку впала. Тож наразі робимо ставку на оптимізацію видатків, шукаємо резерви всередині господарства.
Зокрема, плануємо поступове впровадження нової для нас технології SOILTEQ. Колега на Волині досяг дуже гарних результатів з нею. У нас агрокліматичні умови схожі, тож будемо пробувати. Важливу роль в цій технології виконують сидерати: розпушування ґрунту завдяки їхній кореневій системі та збагачення ґрунту органічною речовиною, створення сприятливого мікроклімату для збільшення кількості дощових черв’яків. Тобто, це не класичний «нуль». Серед мінусів технології – поширення мишоподібних гризунів, але цю проблему можна вирішити. Тож уже на осінь плануємо придбати сівалку прямого висіву, посіяти сидерати і переводити частину полів на SOILTEQ з подальшим розширенням таких площ. Це дасть змогу зменшити кількість проходів техніки і скоротити парк техніки, а також зменшити потребу в людському ресурсі, якого й так нині не вистачає.