Точка зору

Припинення експорту зерна призведе до втрати 50% усіх валютних надходжень до України

Микола Горбачьов
президент Української зернової асоціації (УЗА)

Агробізнес під час війни стикнувся із багатьма ризиками. Наразі потрібно розпочинати посівну. Насіннєвим матеріалом та ЗЗР господарства забезпечені на 75-80%, а ось пальним всього на декілька тижнів.

Зазвичай аграрії напередодні посівної збували залишки зерна й на отримані гроші купували пальне. Але справа не тільки в тому, куди продати зерно, а й у тому, що ми досі залежимо від Білорусі та росії – з цих країн завозять від 70 до 80% світлих нафтопродуктів.

Наразі Мінагрополітики працює над викуповуванням зерна в агровиробників й постачанням світлих нафтопродуктів, щоб забезпечити посівну кампанію в тих регіонах, де проведення якої технічно можливо.

Україна буде з пшеницею, і в цьому немає жодних сумнівів.

На сьогодні стан озимих є хорошим, аграрії їх підгодували, а озимі у нас це майже всі під пшеницею. А ось як буде посіяний ярий клин, поки невідомо. Ніхто не знає, які площі будуть під кукурудзою, ячменем чи соняшником.

На Півдні вже можна приступати до посівної, а на Півночі ще сіяти зарано, бо земля ще не прогріта, а в деяких регіонах навіть сніг лежить. Тому з посівною кампанією ми ще не запізнилися. Але можемо запізнитися, якщо війна затягнеться.

Також хочу зауважити, що в Україні голоду не буде.

Адже на сьогодні в нас величезні залишки зерна. Ми виростили 33 млн тонн пшениці, і тільки 18 млн тонн експортували. При цьому внутрішнє споживання разом із фуражем становить близько 7 млн тонн, а на продовольство потрібно тільки 4 млн тонн. Тобто наразі в нас трирічний запас пшениці.

Україна – великий гравець на міжнародному ринку. За обсягами експорту наша країна входить до п’ятірки найбільших експортерів зернових у світі. Ми експортуємо ¾ від того, що виробляємо. Внутрішнє споживання зернових становить всього 20-25%. Це означає, що за межами нашої країни ми годуємо утричі більше людей, ніж населення України.

Щобільше, Україна створює конкуренцію та ліквідність на міжнародних ринках. Ми пропонуємо зерно високої якості й при цьому постачаємо за світовими цінами. Тобто ми залучені у світові економічні процеси. Якщо ми не будемо експортувати зерно, інші країни звісно компенсують нестачу. Але у цьому разі воно подорожчає принаймні на 20%, і далеко не кожна країна зможе дозволити собі його купити. Це може спровокувати голод у деяких державах зі слаборозвиненою економікою.

Проте припинення експорту українського зерна призведе до втрати 50% усіх валютних надходжень до нашої країни. Якщо взяти в абсолютних цифрах, це від 21 до 27 млрд доларів.

На жаль, проблема, як експортувати українське зерно, є актуальною. В Україні виробляється вчетверо більше зерна, ніж нам необхідно для внутрішнього споживання. Якщо надлишок нема куди продати, сільгоспвиробники збанкрутують.

Наразі усі українські порти заблоковано рф. І російські кораблі неодноразово обстрілювали суховантажі, які стоять на рейді в наших портах. Обстрілювали навіть судна під іноземними прапорами. А через порти експортувалося 98% зерна. І всього 2% зерна йде за кордон у залізничних вагонах.

Якщо сумарно скласти потужності з можливостей експорту, залізницею на усі західні кордони України в ідеалі може бути відвантажено не більше 20 тисяч тонн на добу. Для порівняння, порти щодоби можуть приймати до 200 тис. тонн.

Плюс, потрібно враховувати, що залізничними шляхами курсують не тільки зерновози, а й інші вантажі. Крім того, є ще пасажирські перевезення. Враховуючи ці фактори, щодобове відправлення зерна знижується ледь не удвічі. Тому наш експорт, який скоротиться у 10-20 разів, суттєво підріже крила сільгоспвиробникам.

Адже як тільки вагони стануть у чергу, стане зрозумілим, що купуючи зерно сьогодні, до Польщі чи Румунії його довезуть через місяць або два. Хто буде купувати зерно на таких умовах? Його перестануть купувати. Тому обсяги торгівлі скоротяться до пропускної здатності – тобто у 10 разів.

На сьогодні залишилось близько 14 млн тонн кукурудзи, яку потрібно експортувати. За ідеальних умов в місяць вдасться доставити за кордон 600 тис. тонн, відповідно весь цей обсяг транспортують до місць призначення за два роки.

Під час війни логістична проблема може бути вирішена тільки шляхом розширення пропускної здатності через західні кордони. А там ми можемо перевантажити зерно через Констанцу (Румунія), і через Гданськ (Польща). А залізницею напряму зможемо відправляти кукурудзу до Італії, Іспанії. До речі, Європа купує в України близько 30% експорту кукурудзи. Тобто фактично до країн ЄС ми кукурудзу можемо відправляти залізницею, якщо будуть технічні можливості.

Тому вкрай важливо створювати альтернативні шляхи для експорту зернових, комунікувати з усіма нашими сусідами й створювати сприятливі умови для бізнесу, який буде зацікавлений  у будівництві терміналів. В такому випадку в нас буде шанс провести посівну й зберегти продовольчу безпеку країни.