Прозорий бізнес сьогодні ‒ це акт мужності
Нині залишатися в Україні чесним бізнесом ‒ це не просто про вибір моделі роботи. Це ‒ про позицію. Про свідоме рішення плисти проти течії. Особливо якщо ти працюєш у прифронтовому регіоні, де правила часто пишуться не законом, а кулуарними «домовленостями».
Наше фермерське господарство ‒ не випадковість і не диво. Це ‒ роки системної праці, побудованої на повній прозорості, відкритій звітності, виплаті податків і дотриманні норм. Тоді як багато хто «оптимізує» витрати через схеми, ми щомісяця закриваємо податкові зобов’язання і виплачуємо офіційні зарплати. Ми не «вирішуємо» ‒ ми працюємо.
Парадокс у тому, що сьогодні легальний бізнес часто платить за все: й за себе, й за тих, хто сховався у тіні. Податки, штрафи, непомірне навантаження, перевірки. А ще ‒ відсутність справедливого ставлення з боку системи. Наприклад, ми досі маємо сплачувати податки за ресторан у Херсоні, який стоїть зруйнований ще з перших місяців окупації. Бюрократія, яку ніхто не скасував, вимагає платити за те, чого фізично не існує.
Але, попри це, ми не переходимо у тінь. Бо віримо: прозорість ‒ це не лише про документи. Це ‒ про довіру: до себе, до команди, до країни, яку хочеш будувати.
На жаль, у регіонах досі працює інше правило: хто має більше «зв’язків», має й більше можливостей. Ті, хто виплачує зарплати в конвертах, не оформлює землю, не проводить угоди офіційно, нерідко ще й отримують переваги. Їх не чіпають, бо вони «домовились». Але такі домовленості ‒ завжди борг майбутньому.
Прозорий бізнес не має таких «привілеїв». Ми не можемо дати наліво або занести нагору. Але здатні показати: працювати відкрито можливо. Навіть у Херсонській області. Навіть під обстрілами. Навіть коли простіше було б здатись.
Наша прозорість ‒ це не просто статус у таблиці. Це ‒ десятки робочих місць. Це ‒ виплата податків, котрі спрямовуються на армію й оборону. Це ‒ судові позови до росії, бо ми віримо, що справедливість має бути не на словах, а в діях. Це ‒ боротьба за кожен гектар, за кожну виплачену офіційно гривню, за кожного співробітника, якого вдається втримати вдома.
Ми не шукаємо легких шляхів. Ми шукаємо правильні. І тому віримо: той, хто тримається за прозорість, витримає найдовшу дистанцію. Не тому, що простіше. А тому, що інакше ‒ це не по-нашому.