Про трансформації в агровиробництві та їхній вплив на ґрунти

Повномасштабна війна змінила багато процесів у сільгоспвиробництві. Йдеться не про локальні зміни, а вже про певні тенденції. Нині завдання номер один для більшості фермерів – максимально оптимізувати виробництво. І ключовим є далеко не отримання прибутку. Для багатьох стоїть питання збереження господарства. За фінансовими можливостями агросектор майже повернувся до рівня початку 2000-х років, а щодо технологічних – поки що працює за інерцією.

Аграрії мають якісну техніку, склади, якісь запаси, у них більш-менш налагоджені системи збуту, хоч і з затримками. Та невідомість змушує перестраховуватися й економити на всьому: переходити на менш затратні культури, зменшувати обсяги застосування добрив, ЗЗР і кількість обробітків ґрунту тощо. Постає питання, як усі ці зміни вплинуть на наш найцінніший ресурс – ґрунти, які й без того з року в рік деградують.

Щодо зміни структури посівних площ – тут вплив на якість ґрунтів буде незначний. У нас короткоротаційні сівозміни і відносно малий набір основних культур. Маємо п’ять найбільш вирощуваних – пшениця, соняшник, кукурудза, ріпак та соя. Тобто сівозміни й раніше були малосприятливі для здоров’я ґрунту. Ґрунтознавці переконують переходити на більш складні сівозміни, та я думаю, що бізнес наразі не готовий масово йти на цей крок. Тож у структурі посівів зміниться лише співвідношення п’яти перелічених культур.

А ось зменшення обсягів застосування добрив однозначно скоротить показники врожайності цих культур. Як відомо, повноцінне підживлення дає прибавку врожайності в межах 30%. Тож наступного року слід очікувати зниження врожайності в цих межах, залежно від погодних умов того чи іншого регіону та обсягів унесення добрив. Також є ризик виснаження певних типів ґрунтів, адже разом з урожаєм ми виносимо з ґрунту фосфор, магній, калій, кальцій та інші мікроелементи. Але й тут не все однозначно.

Досі наші фермери застосовували найбільше азотні добрива (основна частка під кукурудзу), а обсяги використання складних добрив завжди були низькими. Через внесення великої кількості азоту відбувається втрата органічної речовини (гумусу) з ґрунту, тому що азот притуплює роботу бактерій та розвиток біоти і це призводить до деградації ґрунту, він стає щільним, забитим. Тому скорочення їх унесення з одного боку матиме позитивний вплив на якість ґрунтів, а з іншого – призведе до зменшення урожайності.

На тлі цього люди починають згадувати про сидерати. Вони не є добривами і не завжди можуть прямо впливати на врожайність. Зрідка цей ефект можна побачити в перший рік, а іноді й навпаки – сидерати можуть забрати частину вологи, що погіршить урожайність. Відчутну прибавку врожайності вони дають лише після 5-6 років постійного їх застосування. Сидерати  збільшують кількість органічної речовини в ґрунті, роблять доступними з нижніх горизонтів деяку кількість поживних речовин, стимулюють розвиток мікробіологічних організмів в орному шарі ґрунту. Також це допомагає боротися з бур’янами і використовувати менше гербіцидів. А головна їх перевага – покращення структури ґрунту завдяки інтенсивному розвитку біоти.

Ще одна тенденція, яка набирає обертів – мінімізація ґрунтообробітку, в тому числі через подорожчання пального. В Україні відсоток застосування оранки один з найбільших у світі. І тепер він буде зменшуватись, це однозначно добре для ґрунту, бо скорочуються втрати вуглецю і, відповідно, гумусу, знижується ризик водної та вітрової ерозій. А з іншого боку – знову ж таки може привести до зниження врожайності.

Як відомо, перехід на мінімальний обробіток ґрунту або ж на no-till – це гра в довгу. У перші роки застосування no-till урожайність, порівняно з оранкою,  може зменшитися від 10 до 30 %. Але за кілька років ми покращуємо таким чином структуру ґрунту, зберігаємо гумус і врожайність зростає. З іншого боку, якщо у фермера є нераціональна система боротьби з бур’янами, він матиме спалах кількості бур’янів, тож треба розраховувати на додаткові обробки гербіцидами.

Як бачимо, від усіх цих трансформацій істотної шкоди для ґрунтів не буде. Для помітних змін (як позитивних, так і в негативних) треба 5-7 років. І якраз зараз маємо шанс закласти передумови до позитивних змін. Ось шість основних рекомендацій:

1. Мінімізація грунтообробітку;
2. Використання сидератів;
3. Зменшення посівних площ під кукурудзою й культур, які потребують багато азотних добрив;
4. Розширення сівозміни;
5. Раціональне використання добрив;
6. Збільшення в структурі посівних площ бобових культур до 20 %

Так ми можемо вийти і з цієї війни за землю З ПЕРЕМОГОЮ.