Про фінансову гігієну бізнесу в умовах війни
В охопленій війною Україні її громадяни проявляють неабияку мужність та самопожертву. Маю велику надію, що ми є свідками доленосної трансформації світосприйняття – і своє, українське, відвойоване такою дорогою ціною, надалі матиме зовсім іншу вагу – як у моральній, так і в матеріальній площині.
Власне, ринкові відносини в наших реаліях однозначно набувають нового змісту. Особливо, якщо йдеться про громадянську позицію бізнесу, його готовність сконцентруватися не тільки на отриманні прибутку, а й на своїй можливості бути ефективним (читай – корисним) для України та її перемоги над ворогом.
Величезної поваги заслуговують соціально відповідальні рішення й дії тих українських компаній, що обрали собі таку місію, – нехай на якому фронті вони стали у пригоді.
Приміром, у сільгоспвиробництві, особливо під час сезону польових робіт, – на вагу золота кожні кваліфіковані руки. А відтак і перспективи працевлаштування переселенців-зоотехніків, комбайнерів, механізаторів чи агрономів цілком реальні. Принаймні, можливі – якщо буде на те громадянська позиція власника господарства і складеться діалог із претендентом. Ба, більше – продовольча безпека сплюндрованої окупантом України потребує створення нових ланцюгів постачання на внутрішньому ринку – і тут теж незайвим буде порозуміння між усіма учасниками цього багатогранного процесу. Тим часом із закупівлею МТР нині все непросто. Попри наявність урядових кредитних програм, добрива вже не хочуть продавати в розстрочку, а пальне у прифронтових зонах можна придбати лише у фізичних осіб. Фермери нині активно цікавляться податковими наслідками такої закупівлі (після знищення нафтобази, приміром, це єдина можливість вчасно посіяти). Намагаючись максимально коректно проконсультувати одного з аграріїв, я висловила думку, що тотальних ризиків для бізнесу в таких діях не бачу (та наразі хто дасть гарантію, що обійдеться без претензій від податкової… щоправда, це буде вже після війни).
Подумалося: всі ми сьогодні працюємо на результат – воїни боронять країну від ворога, а бойові дії українського аграрія розгорнувся на кожному клаптику ріллі, що вціліла від мін та ракет. І цілком нового сенсу в цих умовах набуває громадянська позиція на фронтах господарської діяльності та її фінансової гігієни. «Свій – до свого – по своє», як на мене, – це про таку природню екосистему, де кожен учасник продовольчого ланцюжка відчуває підтримку партнерів, клієнтів, контрагентів (нехай кожному однозначно є ще куди зростати і розвиватися). Натомість малий та середній агропродовольчий бізнес України дуже часто відчуває неспроможність виконання контрактних умов, які диктує ритейл (маю на увазі про відстрочки платежів, повернення товару в разі його не реалізації, довгі переліки додаткової сертифікації і т. ін.). Так і хочеться вигукнути: може, час трохи стимати свої апетити, панево?! Давайте пам’ятати, що ринкові відносини не односторонні й незалежна сильна держава починається з малих справ і ділової взаємодії, де у виграші усі її учасники.
Слава Україні!