Про доброчесність і прагматизм
Всі ми чудово розуміємо, що потенціал аграрного сектору та харчового виробництва України набагато ширший за обсяг національного ринку. А відтак продукцію ми маємо експортувати, виносити її на сучасні міжнародні ринки. Ключове слово тут – сучасні. І означає це те, що не можна взяти і вивезти щось «просто так». На сучасних ринках є вимоги, які необхідно виконати. І таких вимог – багато.
Кожне окреме підприємство мало б витратити чимало сил та ресурсів для того, щоб з’ясувати які саме вимоги висувають міжнародні ринки. Але, на щастя, існує своєрідна енциклопедія цих вимог, яку ще скорочено називають ПВЗВТ (угода про повну і всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС, що є основною складовою Угоди про асоціацію).
Вільна торгівля – це коли при перетині продукцією кордонів для неї не існує жодних бар’єрів – ні митних, ні нетарифних. Вся конкретика стосовно умов та параметрів відповідності продукції є в додатках до відповідних розділів Угоди. А ці додатки містять посилання на нормативні документи ЄС, з якими має бути гармонізоване українське національне законодавство.
От тільки додатки не встигають за оновленням нормативної бази ЄС – деякі з них «застигли» ще на рівні 2008 року. Реалізацію навіть вчасно гармонізованих норм заблоковано практично повною відсутністю ресурсів. Законодавство України, зокрема, регламент Верховної Ради передбачає, що перед набуттям чинності законом Кабмін має надати план інформаційного, організаційного і фінансового забезпечення його реалізації. Але всі ми знаємо, які з цим справи. Тому весь цей потужний механізм і досі – на рівні «розмов про корисне»…
До слова, виконання вимог – це не тільки про державу. Окрім офіційного рівня, представленого законодавчо-нормативною базою, є ще й добровільний (зокрема стандарти). Крім того, вимоги не обмежуються лише сферою безпечності харчових продуктів, а й охоплюють зменшення «вуглецевого сліду», зміни клімату, соціальну доброчесність бізнесу. Причому, мають сенс усі ці вимоги лише в тому разі, коли їх виконують. Тож другим боком медалі у забезпеченні безпечності та якості харчових продуктів є контроль – обов‘язковий (офіційний) та добровільний. Обидва мають бути гармонізовані й узгоджені з відповідними міжнародними нормами та правилами. Вимоги до офіційного контролю розкидані по додатках Угоди про асоціацію, добровільного – по системах стандартів і правилах сертифікації.
Систему державного контролю в Україні вже було досить глибоко гармонізовано. Було запроваджено принцип контролю на основі ступеню ризику бізнесу, затверджено уніфіковані акти для здійснення перевірок. Але… Нова редакція закону про держконтроль зводить нанівець усі докладені гармонізаційні зусилля. З недержавним контролем теж є проблеми. Звісно, є загальні стандарти – як-от ISO/IEC 17020:2012 – до організацій, які здійснюють перевірки. Однак специфічні вимоги розкидані по купі документів, і такого практичного збірника, як додатки до угоди ПВЗВТ наразі немає.
Рішення згаданої проблеми розшаровується на дві площини. Перша – оперативний перегляд додатків до угоди ПВЗВТ на урядовому рівні. Друга – забезпечення ресурсами процесу зниження торгових бар’єрів, які існують між Україною та іншими країнами світу. Для початку – переорієнтувати хоча б те, що є. Наприклад дотації АПК спрямувати на виконання бізнесом тих вимог, які висувають сучасні ринки. І це не про політику – це про національну економіку і прагматизм.
Що ж до виконання добровільних вимог, то доцільно шукати механізми, максимально гармонізовані з їх природою. Як-от, приміром, кластер – об‘єднання на добровільній основі різних категорій учасників, діяльність яких спрямована на досягнення спільної мети. Створений в ГО Аналітичний центр Аграрного союзу України на таких засадах кластер FairFood-Ukraine об‘єднує п‘ять категорій учасників, котрі зацікавлені у виконанні всього спектру вимог до безпечності харчових продуктів – і тих, які висуває держава, і тих, які висувають ринки. Це оператори ринку харчових продуктів – починаючи з аграрних підприємств і закінчуючи логістикою та харчовим ритейлом. Це міжнародні організації стандартизації та сертифікації, які бачать сенс у присутності на українському ринку. Це фінансові інституції, які готові надати ресурси бізнесу для виконання встановлених вимог, а відтак посилити рівень стабільності і себе і бізнесу. До слова, вимоги до харчових продуктів є складовою Зеленого курсу (Green Deal) і НБУ сьогодні вже зайняв лідерські позиції щодо тенденції до фінансування зеленої адаптації економіки. Учасниками кластеру також є тренери та спеціально залучені консультанти. Вишенька на торті – незалежний аудит, який надає гарантію, що вимоги виконані належним чином, та можливість задекларувати свою доброчесність.
Практично все, що потрібно бізнесу, сьогодні можна робити дистанційно. Кластер FairFood-Ukraine містить внутрішній ринок послуг тренерів, консультантів, фінансових установ, бізнесових заходів. Іншими словами, це просто хаб – максимально зручне середовище для тих, хто має намір дотримуватися стандартів і хоче, щоб про це дізналися учасники його профільних ринків.