Попри усі складнощі агросектор – найдинамічніша галузь нашої держави

Через війну й її похідні прояви українські аграрії цього року зібрали на 40% менше пшениці, ячменю – на 42%, кукурудзи – на 33%. Всього зернових було зібрано 53,6 млн тонн  – на 38% менше, ніж торік.

По олійних ситуація не краща. Зокрема, було зібрано на 36% менше соняшника, щоправда, на 3% більше зібрали ріпаку й на 2% – сої. Всього ж у порівнянні з минулим роком було зібрано на 25% менше олійних культур.

Проте варто пам’ятати, що у наступному році в нас може бути ще менший врожай зернових та олійних у порівнянні з нинішнім маркетинговим сезоном. Це пов’язано з затримкою строків сівби озимих культур, проблемами з матеріальними ресурсами, паливом, добривами тощо. Враховуючи підвищення цін, багато хто з фермерів просто відмовився купляти добрива, бо наразі та ж селітра коштує 36-40 тис. грн/т. До того ж аграрії, які дислокуються на тимчасово окупованих, або нещодавно звільнених територіях, взагалі не увійшли в роботу.

За підсумками 2021 року експорт аграрної продукції склав майже 28 млрд доларів. Разом з тим у 2021/2022 МГ (липень – червень) експортувала 61,52 мільйона тонн зернових та олійних культур орієнтовною вартістю 22,2 млрд доларів. Для порівняння, експорт металу та руди тоді дорівнював близько $21,1 млрд доларів. Тобто до повномасштабної війни ці дві категорії були основними наповнювачами валютної виручки країни. Наразі ж ставка тільки на аграрний ринок.

Звісно, «зерновий коридор» дуже допомагає експортувати агропродукцію, в тому числі вивозити зерно минулорічного врожаю, залишків якого в нас ще достатньо. Збіжжя нового врожаю закладають у рукави й зерносховища й потім переробляють. Звісно, це не дуже зручно, але потрібно пристосовуватися до умов війни.

Доволі цікавим є те, що наразі лідером серед експортерів українського зерна є Іспанія й Туреччина. Китай же у загальній структурі обіймає четверте місце. Проте усі розуміють, що Іспанія по суті є перевалювальним пунктом – далі збіжжя йде до інших країн. Також не є новиною те, що Туреччина, купуючи українську пшеницю, переробляє її на борошно й вже готову продукцію постачає до інших країн світу. Не дарма ж Анкара є лідером серед експортерів борошна у світі. Тому в України можуть виникнути певні складнощі із борошномельними сортами пшениці. Адже з року в рік якість збіжжя знижується й тільки біля 30%  пшениці 2-3 класів підходить для виробництва борошна. Натомість Україна багато експортує продовольчої пшениці. Тому нашим борошномелам та хлібопекам знову доведеться вигадувати, як виготовити продукцію більш-менш належної якості. Також можуть виникнути невеликі проблеми із житом, якого також з року в рік сіють все менше. Всі ми пам’ятаємо, як жито та житнє борошно імпортувалось з білорусі. 

Але найбільшою проблемою є те, що через «зерновий коридор» ми торгуємо зерном із дуже великим дисконтом. Так, пшениця другого класу коштує 6,5 тис. грн/т, фуражна на умовах СРТ із ПДВ – 5,3 тис. грн/т. Ціни просіли й по інших культурах. Така ж ситуація і в європейських портах. Тобто українське зерно наразі найдешевше за продукцію інших світових виробників. Тому українські аграрії недозаробляють й навіть експортують собі у збиток, аби реалізувати зерно. До того ж, з 1 грудня «Укрзалізниця» на 50% підняла ставки за використання вагонів-зерновозів. І це при тому, що потяги на кордонах стоять по 12-16 днів і більше. На тлі очікувань подорожчання насіння, добрив, пального тощо прибутковість вирощування зерна стає зовсім примарною.

Попри усі складнощі агросектор – найдинамічніша галузь нашої держави. Уже всі зрозуміли, що потрібно йти в глибоку переробку й переставати бути сировинним придатком. Після завершення війни будуть розвиватися й Захід України, й Південь, й порти Великої Одеси за умов наявності грошей й за відсутності військових дій. Враховуючи те, що Європа нам допомагає, в тому числі, з фінансуванням, було б доречним будувати заводи з глибокої переробки тієї ж кукурудзи, окупність яких могла б скласти 5-7 років. Звісно, зараз ЄС дали нашій продукції зелене світло. Але скоріш за все, після закінчення війни країни Співдружності знову повернуться до певної регуляторної політики. Все буде залежати від політичних перемовин і умов вступу України до ЄС. Тому варто враховувати різні сценарії розвитку й бути готовим пристосуватись до них.