Точка зору

Податок на аграрну нерухомість і судова практика

 

Податок на нерухомість є одним із «наймолодших» в Україні загальнообов’язкових платежів, щодо якого виникає чимало спорів, особливо в агросекторі. Сільгоспвиробники нібито звільнені від сплати цього податку. Та, як показує практика, не всі, й не у всіх випадках. Аби запобігти виникненню податкового боргу (що завадить застосовувати єдиний податок 4-ту групу) сільгоспвиробнику слід точно з’ясувати, за яку нерухомість податок сплачується, а за яку ні — фіскальні органи ідентифікують «пільгову» нерухомість за державним класифікатором (див. «АгроМаркет» №9 (102), вересень 2017).

 

Утім, бувають випадки, коли підприємство начебто й заплатило податок, але код бюджетної класифікації (КБК) вказано неправильно. Чи в такому разі це є боргом підприємства?

 

Ні, це не може вважатися боргом і несплатою податку. На це вказав у своїй постанові Миколаївський окружний адміністративний суд по справі №814/33/17 (залишена без змін Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 21.09.2017). Суд вказав таке: «оскільки підприємство сплатило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки до місцевого бюджету, сплата цього податку за різними кодами бюджетної класифікації не може вважатись податковим боргом та, як наслідок, не може призвести до втрати позивачем статусу платника єдиного податку четвертої групи».

 

Якщо орган місцевого самоврядування несвоєчасно оприлюднив рішення про ставку податку, яка поточного року є вищою, ніж торік. Чи правомірним буде донарахування цього податку? Ні, в такому разі донарахування буде протиправним. Про це зауважив у своїй правовій позиції Вищий адміністративний суд (ухвала від 30.08.2016 у справі №826/22028/15), і такий підхід відображається й в наступних рішеннях суду. Зокрема, в постанові Харківського окружного адміністративного суду по справі від 01.06.2017 №821/565/17 вказав, що органи місцевого самоврядування повинні дотримуватися принципу стабільності податкового законодавства, що відображений у ст. 12 Податкового кодексу України (ПКУ). Суд вказав, що рішення про встановлення місцевих податків і зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків і зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

 

Таким чином, суд вважає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевий податок, підлягає сплаті у 2015 році в разі ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15.07.2014. Тобто для теперішнього часу ця норма має значення більше у визначенні розміру податку. Якщо ставка податку зросла, але відповідне рішення не було оприлюднено, то підприємство має право сплачувати суму податку за ставками (нижчими), що діяли в попередньому звітному періоді. Щодо 2015 року, коли такий податок упроваджувався, то суди фактично легалізували можливість підприємств не сплачувати такий податок.

 

Чи розповсюджується пільга по звільненню від податку на нерухомість, якщо така «сільськогосподарська» нерухомість на балансі в агровиробника, що є фізичною особою — підприємцем? Податкова стверджує, що така пільга не розповсюджується на фізичну особу — підприємця, навіть якщо в такого суб’єкта підприємництва є відповідні КВЕДи (як приклад, основний вид діяльності такої особи значиться як «вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення свійської птиці, змішане сільське господарство та ін.»).

 

Під час розгляду справи суд установив, що позивач (фізична особа — підприємець) отримує 100% доходів від сільськогосподарської діяльності, і нежитлова нерухомість безпосередньо використовується ним у сільськогосподарській діяльності. Посилання податкових органів на пп.14.1.235. ПКУ суд відхилив як таке, що стосується спеціальних податкових режимів, а не до податку на нерухомість. Таким чином, Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 08.12.2016 по справі 814/2040/16 узаконив можливість використовувати пільгу, передбачену абзацом «ж» пп. 266.2 ПКУ, й фізичним особам — підприємцям, якщо ті: мають основний вид діяльності, що належить до агродіяльності; якщо дохід від постачання сільгосптоварів/послуг становить не менше як 75% у загальній масі виручки; і якщо сама нерухомість використовується для сільського господарства. Таку саму позицію відобразив і Тернопільський окружний адміністративний суд у постанові від 08.09.2017 по справі №819/2880/17. До того ж суд не ідентифікував будівлю за класифікатором, а лише встановив факт, що нежитлове приміщення використовується для обслуговування своєї сільськогосподарської діяльності: гаражування сільськогосподарської техніки, виробництво та зберігання кормів для тварин, зерносховище, сіносховище, утримання птиці і т. ін. Тобто суд відійшов від формального підходу податкової, і фактично є прецедент, що для звільнення від податку на нерухомість аграрію достатньо довести використання будівлі, приміщень у сільськогосподарських цілях.

 

Чи потрібно платити за нерухомість, яка по документах не належить до «агропромисловості», але по факту використовується як корівник, свинарник, тобто саме для сільськогосподарських цілей?

 

Абзацом «ж» пп. 266.2 ПКУ передбачено, що не є об’єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо в сільськогосподарській діяльності. Фіскальні органи доповнили цю пільгу умовою, що така нерухомість має бути позначена в класифікаторі як будівля сільськогосподарського підприємства, і якщо в правовстановчих документах відсутній відповідний код, то пільга не діє, і потрібно платити податок. Разом із тим Київський окружний адміністративний суд у постанові від 13.03.2017 по справі №810/362/17 відійшов від такої фіскальної позиції. Суд вказав, що необхідно доказати, що адміністративні будівлі, що перебувають у власності агровиробника, використовуються як «приміщення корівника», тобто в сільськогосподарських цілях. Конкретно по цій справі суд зазначив, що платник податків не довів цього факту, але навіть за таких умов рішення було ухвалено на користь платника податків. Як? Чарівна норма, що елементи податку та збору не можуть змінюватися протягом звітного року, заощадила агровиробнику кругленьку суму.

 

Якщо у Вас є сумніви щодо того, чи повинні Ви платити податок на нерухомість, почніть спочатку з такого:

 

• перевірте, чи рішення про ставки податку було ухвалено своєчасно (до 15 липня);

 

• перевірте, яка саме у Вас нерухомість, чи відповідає така нерухомість коду 1271 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 «будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності: наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси й т. ін., якщо ні, то зважте, чи зможете Ви довести використання приміщень в сільськогосподарських цілях будь-якими можливими доказами (фотографії, відео, звітність тощо);

 

• «порахуйте» економіку, чи не вийдуть Вам дорожчими витрати на судові тяганини, ніж сама сума податку.

 

Як мовиться, сім разів відміряй, і аж тоді відріж. А у випадку з податком на аграрну нерухомість — оскаржуйте рішення фіскальної служби про його нарахування та сплату штрафів.