Персональний SMM-етикет
Сторінка користувача Facebook чи Instagram — це як персональна нагода швидко і яскраво розповісти світові про себе (та дізнатися про тих, хто цікавий). Утім, окрім розваг та задоволення власних амбіцій, соціальні мережі — ще й неабияка можливість для досягнення бізнесових цілей (про що вже говорено-переговорено), і багато хто успішно просуває свої послуги чи продукцію завдяки цьому каналу комунікації. Та чи кожен усвідомлює, що прийнятні в особистих профілях дії й реакції часом категорично протипоказані діловим?
Бути у соціальних мережах — означає підлаштовуватись під певні технічні вимоги розробників та зважати на етичні правила онлайн-соціалізації. У бізнесовому світі вони, до речі, набагато жорсткіші (це як діловий костюм на офіційні перемовини чи вміння вести світську бесіду в колі конкурентів). Тож навіть дрібна, але яскрава помилка в соцмережі, де новини розходяться дуже швидко, може суттєво датися взнаки на репутації.
Передусім, якщо ви власник чи топменеджер серйозного бізнесу (і намагаєтеся формувати відповідне реноме серйозної людини), а друзі вас «затегали» на якійсь дуже дивній вечірці у костюмі «людини-блискавки» чи в шапочці з фольги на зібранні контактерів з Марсом. На жаль, у реактивно-комунікаційній площині дуже часто трапляються етичні невідповідності. До того ж неофіти соціальної комунікації, що не надто переймаються пізнанням її етикету, часто нагадують «слонів у крамничці з порцеляною», ненавмисне відштовхуючи потенційну цільову аудиторію.
Туди і звідти. Комунікації у соціальних мережах — це багатовекторна чуттєва соціалізація. До того ж особистісна. Вона втілює образ не просто людини, але і її соціальні прояви: де і ким працює, чим цікавиться, до якої партії чи спільноти належить, із ким дружить та кого цитує. Все це частини єдиного образу, який сприймається цілісно та візуально. Ще одна особливість соцмереж полягає в тому, що користувач одночасно є читачем та письменником, тобто реципієнтом та донором. І в першому, і в другому випадку для пересічного користувача і для представника топменеджменту прийнятні різні поведінки, які відповідають заявленому статусу.
Що ви собі дозволяєте? Користувач, який не претендує бути лідером думки чи впливовою особою, може дозволити собі все: скаржитися, ображати інших та їх критикувати, тегати усіх, кого знає без узгоджень із ними, постити все, що сподобалось. Це можуть бути картинки з натяком на непристойність, крилаті вирази під настрій, незадоволеність політиками та місцевою владою.
Онлайн-статус. Сторінка топменеджера в соціальних мережах, як і посадові інструкції в HR, має важливе функціональне значення. По-перше, це джерело достовірної інформації про компанію для ЗМІ та громадськості. Адже якщо людині довірили керувати компанією, то їй можна довіряти і у правдивості інформації. Для журналістів це гарна нагода черпати готові цитати. Це за умови, якщо у топменеджера на сторінці присутні його цікаві думки та вислови. По-друге, тональність публікацій топа натякає, хоч і не прямо пропорційно, на те, як взагалі йдуть справи у компанії. Чого більше — позитиву, перспективу чи скритого невдоволення. Майте на увазі, публіка може не вловити чогось стратегічного, але корпоративну емоційність чи невпевненість зчитує вже після другого-третього повідомлення. По-третє, аудиторія читачів, надто якщо це бізнес-партнери, прямо чи опосередковано оцінюють здатність топменеджера генерувати власні рефлексії чи думки.
Мене завжди дивує, як маркетинг-директори поважних компаній роблять на своїх сторінках репости корпоративних новин без своїх слів. Що вони думають у цей момент і яке у них ставлення до новини, залишається незрозумілим. Власна сторінка тоді нагадує звичний агрегатор новин, а не сторінку-newsmaker.
Теги: так чи ні? Процес «затегування» друзів у свої пости виявився маркером ввічливості, поваги. У ньому є два підходи: 1) «тегати», щоб використати когось для поширення власної новини (зазвичай це просто дратує), або ж 2) «тегати», щоб розділити спільне досягнення (тоді це об’єднує).
Зловживання корпоративною темою. Якщо на сторінці топменеджера в основному дублювання корпоративної інформації та маркетингових макетів, то нема у топа власного ставлення до компанії та її місця на ринку, чому вона існує і які потреби вирішує для споживачів. Більше того, нема у топа і власного життя. Імідж формується лінійний — людина-функція, людина-перепост.
Багатогранність та спостережливість. Погодьтеся, що топменеджерами стають ті люди, які знають та вміють більше. Які спроможні генерувати інноваційне, впливати на суспільні явища та бути лідером команди. Невже такі люди мовчки «лайкатимуть котиків» або ж робитимуть лише перепости?