Точка зору

Перевага успішних династій в тому, що кожне наступне покоління має більше простору для творчості

Гліб Лук’яненко, гендиректор ПП «Агроекологія»
генеральний директор ПП «Агроекологія»

 

До нещодавнього відрядження в Казахстан над проблемою спадкоємництва я не замислювався. Не тому, що в Україні її не існує, а тому, що в нас ситуація не настільки критична. Натомість у казахстанському агровиробництві це наразі проблема номер один: молода кров у бізнес фактично не вливається. Можу сказати, що Україна в цьому плані на багато кроків попереду. Особисто я знаю багато позитивних історій успадкування аграрного бізнесу молодими людьми, які переконані в тому, що це модно, престижно і перспективно. Знаю так само й кілька негативних прикладів (на щастя, їх одиниці), коли діти виїхали в місто, залишивши сімейну справу без спадкоємця. З цієї точки зору моя історія парадоксальна, бо я народився і виріс у Києві, але врешті віддав перевагу селу.

 

Усі мої літні канікули проходили в компанії дідуся, Семена Свиридоновича Антонця, який на той час керував колгоспом і вже впроваджував органічне землеробство. Я бачив, який суспільний інтерес викликають його новаторські розробки і вже тоді хотів долучитися до цієї справи, а тому всюди їздив з ним, слухав, спостерігав, вчився. Та скільки б ми не говорили про виховання і наслідування батьківського прикладу, освіта відіграє не меншу роль у становленні майбутнього спадкоємця, і саме на неї мої батьки зробили серйозну ставку. До слова, весь наш родинний досвід в агровиробництві десятиліттями супроводжується науковою діяльністю.

 

Сімейний бізнес розпочався для мене з контролю за споживанням паливно-мастильних матеріалів. Нині цю функцію виконують системи GPS-моніторингу, а тоді все це я робив у ручному режимі. Наступним кроком було керування агрономічними процесами. Все це відбувалося під пильним наглядом батьків. Я контролював якусь частину виробництва – батьки контролювали мене. І лише коли вони переконалися, що мені можна довірити важливі рішення, сімейну справу було поділено на зони відповідальності. Моя частка – це рослинництво, комерція та міжнародні продажі, дідусь займається стратегічним плануванням, мама – тваринництвом і частково фінансами.

 

Традицією в нас стали сімейні наради, де обговорюється все, від стратегічних питань до операційних моментів. Бувають, звісно, і суперечки, та саме в них ми часто й знаходимо істину. Ось, скажімо, ми з Семеном Свиридоновичем серйозно дискутували щодо необхідності оновлення машинно-тракторного парку – і врешті таки придбали високопродуктивні трактори, що дуже швидко себе окупили. Загалом у нашому родинному бізнесі завжди перемагає найбільш економічно обґрунтована точка зору, і це жодним чином не залежить від досвіду чи віку ініціатора ідеї. Таким чином ми уникаємо конфлікту інтересів та поколінь.

 

Перевага успішних бізнесових династій, на мою думку, в тому, що кожне наступне покоління має більше простору для творчості та креативних ідей. Бізнес діє і розвивається за відпрацьованими схемами, має певну репутацію та клієнтську базу – усе це потрібно лише підтримувати й удосконалювати. Наша аграрна династія налічує вже три покоління, і, я сподіваюся, матиме продовження. Що ж до сільгоспвиробництва, то це багатовекторна сфера діяльності й тут можна знайти застосування різним талантам. Якщо, скажімо, у спадкоємця не лежить душа до процесу виробництва, можна зайнятися комерцією та фінансами. Творчу людину може зацікавити, зокрема, маркетинг чи розробка власної торгової марки, окремої лінії виробництва тощо. Сподіваюсь, коли матиму власних дітей, знайду в сімейному бізнесі нішу, яка допоможе проявити індивідуальність для кожного з них.