Отримання доступу українського насіння на ринок ЄС — питання поваги до України

Сьогодні ми можемо говорити про сумний ювілей — 10 років Україна намагається отримати визнання української системи сертифікації насіння такою, що відповідає вимогам Євросоюзу. Визнання еквівалентності вже отримали наші сусіди — Молдова та Грузія, хоча Україна в цій черзі стоїть довший час.

Навіть безвізу ми чекали менше. І тоді, коли українці можуть вільно подорожувати країнами Європи, для насіння її кордони є зачиненими.

Водночас європейські виробники, за даними Насіннєвої асоціації України, вільно й практично без будь-яких обмежень і мита щороку постачають до нашої країни насіння на суму близько 150 млн доларів.

З яких причин Україна досі не може експортувати насіння до Європи? На це запитання ми за всі роки не почули жодної аргументованої відповіді.

Ще у 2015 році європейські представники після проведення аудиту системи сертифікації ухвалили висновок про те, що українська сертифікація є еквівалентною вимогам ЄС. Тобто відтермінування ухвалення рішення аж ніяк не стосується якості насіння чи заниженого потенціалу продукту.

Крім того, існують дзеркальні рішення: якщо хтось один щось забороняє, то й інший може здійснювати такі самі кроки. Для виробників з українським корінням закрито ринок РФ — країна не приймає фітосанітарний український сертифікат, інших документів, що забороняють рух насіння, не існує.

Водночас, через глобальну зміну клімату практично вся нечорноземна смуга Росії перетворюється на кукурудзяний пояс, відповідно, попит на кукурудзу зростає. До 2014 року в нас була добра динаміка постачань, але тепер ми позбавлені можливості експортувати. Натомість європейські виробники можуть спокійно ввозити до РФ своє насіння.

Загалом захист інтересів внутрішніх виробників, практика обмежень постачань іноземного насіння існує в багатьох країнах світу. Наприклад, у Туреччині є обмеження щодо ввезення насіння першого покоління. Деякі країни Азії й Африки лімітували ввезення батьківських форм насіння: вирощуванню та експорту гібридів дають зелене світло, а от для F1 — зась.

З етичних позицій рішення ЄС щодо України має бути позитивним.

Я вбачаю причину не ухвалення рішення — в політекономії: у ЄС припускають, що після визнання еквівалентності, на їх ринок хлине українське насіння й обвалить ціни. Можливо, така загроза справді існує, бо ціна українського та європейського насіння відрізняється у 2–3 рази.

Однак, навіть якщо українське зерно почнуть експортувати до Європи, то його обсяг буде непомітним у загальному обсязі насіння. Адже в Україні практично немає виробників, зацікавлених у поставках на цей ринок. Поміркуйте: якби фірма Mercedes збирала свої автомобілі в Україні, чи стала б вона імпортувати їх до Німеччини?

На сьогодні представники на нашому ринку виробництва насіння мають європейське «походження» та заводи на території ЄС, тобто в них немає завдання та потреби експортувати насіння до ЄС. Їхні потужності в Україні були розраховані на вироблення насіння для постачань на ринки України та Росії.

Однак головне — це те, що ухвалення рішення ЄС про еквівалентність вимог української сертифікації своїм вимогам стане маркером для України, визнанням її не країною, що торгує сировиною, а продає наукомісткий продукт — високоякісне насіння, яка має генетичний потенціал і на теренах якої розвиваються технології. А це — репутаційне питання національного масштабу.

Відкриття ринку ЄС — це питання поваги до держави. Це визнання України, як рівноправного партнера, це бізнес на паритетних основах. На сьогодні Європа порушує їх, а Україна втрачає можливості не лише в економічному, а й у політичному аспекті. І втрачатиме, допоки ми не почнемо повномасштабно популяризувати Україну у світі як виробника насіння.