Головне:
Точка зору

Небажання українців обстоювати власні інтереси у внутрішній і зовнішній політиці вкотре обернеться втратами.

Павло Коротич
головний редактор The Ukrainian Farmer

Нещодавно журналісти нашої редакції мали бесіду з одним поважним представником європейських бізнес-кіл. Після неї в голові засіло кілька тез: Європа не збирається допускати українські товари на свій ринок, хіба що сировинні; Європа не хоче інвестувати в Україну й кредитувати її бізнес; Європа хоче торгувати з Росією.

 

Європейці прагнуть не казати цього вголос, і ще й пресі, але терпець уже, мабуть, уривається. Наші безкінечні дуркування навколо реформ і боротьби з корупцією, міжолігархічні «договорняки» (із збереженням за олігархами статус-кво у впливах на ключові галузі економіки, медіа, а отже, й на політику), колабораціонізм у питаннях національної безпеки — ось такий букет підносить український політикум своїм громадянам і європейським союзникам до першої річниці перемоги Майдану. Ми сьогодні маємо змогу спостерігати, як прогресує відшарування влади від суспільства, зростає взаємне нерозуміння. Про це дуже ємко написав Всеволод Кожем’яко (власник компанії «Агротрейд») за підсумками дискусій на V Національному експертному форумі «Україна. Стрес-тест»: «Бізнес говорив, що стало гірше, а влада, що стало краще».

 

Політичної волі до рішучих змін як не було, так і немає. Не буду вдаватися в глибоку аналітику, наведу лише один свіжий приклад: 2 квітня Президент підписав Закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо спрощення умів ведення бізнесу (дерегуляція)». Чудова новина! Адже цей закон покликаний привести законодавство у відповідність із правовим полем ЄС, спростити процедуру відкриття та ведення господарської діяльності, підвищити рівень захищеності інвесторів і т. д., і т. п. Так от: парламент цей закон ухвалив ще 12 лютого, тобто главі держави знадобилося аж 50 днів, щоб наважитися поставити під ним підпис.

 

«Аж горить!» — такими словами Петро Олексійович характеризував потребу України в новому законодавстві у своїй привітальній промові на першому врочистому засіданні новообраної Верховної Ради.

 

Горить, та не пече…

 

Гаразд, а до чого тут сільське господарство? Ризикну спрогнозувати, що в найближчі роки в українському АПК можуть відбутися радикальні зміни. Наші європейські союзники божаться нам, що не кинуть Україну напризволяще перед лицем російської агресії та фінансового дефолту. Цьому можна вірити, адже надто вже серйозних іміджевих втрат зазнає Євросоюз, якщо проект «Європейська Україна» зазнає краху. Тому ЄС намагається знайти формулу, за якої від шматка території між Сяном і Доном можна отримати бодай якусь для себе користь. Отож, у чому ж ця користь може полягати? Ринок для реалізації якісних європейських товарів? Не з нашим щастям. Туризм і відпочинок? Забагато бруду. Партнерство в освоєнні космосу? Не смішно.

 

Земля. Оце єдине схоже на правду. Причому дуже схоже. Прогнозую, що в найближчій перспективі («після консультацій із нашими західними партнерами») у парламенті може з’явитися законопроект щодо скасування мораторію на продаж сільгоспземель. І цей законопроект жорстко й рішуче підтримають очільники обох гілок нашої влади. Бо й самі одержать недвозначні натяки. Тобто Європа врешті отримає від України те єдине, чим Україна може її цікавити: землю для виробництва сільськогосподарської сировини, причому під повним власним контролем.

 

Утім ніякої новини у цьому немає. Ступінь очікувань Європи щодо відкриття ринку землі в Україні можна відчути з того, як активно кредитувалися українські агрохолдинги європейськими фінансовими структурами під заставу невідомо яких активів. Ось, скажімо, «Мрія», про яку сьогодні не говорять хіба ліниві: борги перед кредиторами — 1,3 млрд доларів! Цифра вражає, але не варто забувати, що кошти надавалися агрохолдингам після ретельних аудиторських перевірок, тобто європейські кредитори не могли не знати, що в «Мрії» немає активів для застави. Висновок із цього можна зробити лише один: розквіт українських агрохолдингів відбувався саме в очікуванні відкриття земельного ринку в Україні, і саме земля мала гарантувати повернення кредитних коштів. Тобто перейти зрештою у власність кредиторам.

 

 

Журнали