Не лише гроші: з якими проблемами стикаються пасічники
Розвиток будь-якого бізнесу (про хобі ми не говоримо) починається з бізнес-моделі. Бізнес-модель пасіки проста ‒ продаж продуктів бджільництва. Баланс теж простий: із одного боку, витрати на утримання бджіл, із іншого ‒ доходи від продажу цих самих продуктів. Якщо баланс позитивний – пасіка розвивається. Якщо близький до нуля – пасіка стагнує. Негативний – пасіка закривається. Останнім часом близький до нуля чи негативний баланс і є найголовнішою проблемою пасічників.
Здавалося б, знижуй видаткову частину, підвищуй прибуткову та ситуація налагодиться. До того ж на видаткову частину бджоляр має безпосередній вплив. Він її контролює. Але ні, це не завжди так.
Значна стаття витрат бюджету пасіки, що майже завжди перебуває поза впливом пасічника, ‒ отруєння бджіл. На жаль, щовесни ми стаємо свідками масових отруєнь бджіл під час внесення ЗЗР недобросовісними аграріями, які, заощадивши, купують пестициди першої й другої групи токсичності, що вбивають бджіл і всю екосистему. Багато аграріїв недооцінюють користь від підвищення врожайності ентомофільних культур за їхнього якісного запилення бджолами. Простий розрахунок показує: вигідніше купити нетоксичні для бджіл пестициди, але мати додатковий урожай і добросусідські стосунки з бджолярами.
Цю проблему не вирішити без участі держави. Головне ‒ якнайшвидше нормалізувати законодавство з європейським, обмеживши можливість використання заборонених у ЄС небезпечних для бджіл хімпрепаратів. А поки що забезпечити, попри протидію аграрного лобі, можливість невідворотного покарання тих, хто порушує умови оброблень.
Алгоритм дій пасічника в разі отруєння бджіл прописаний, але поки що все закінчується відбором проб представниками Держпродспоживслужби. Далі бджоляру власним коштом (а це немалі суми) потрібно самому зробити аналізи. На жаль, у більшості цим усе й закінчується. Допомогти могла б держава, надавши кошти на безоплатні аналізи за отруєння бджіл. Лабораторно довівши факт отруєння, пасічник зможе вимагати компенсацію збитків у суді. Це непросто, доведеться витрачатися на юристів. Але з’являється шанс впливати на ситуацію.
До категорії неконтрольованих витрат належить і вплив пасічників-дилетантів. Попри можливість здобуття профільної освіти, є багато тих, хто воліє на цьому економити. Зокрема й тому, що це в них ‒не основна професія. Зрештою такі горе-бджолярі часто розводять на своїх пасіках хвороби та паразитів, чим шкодять сусіднім пасікам.
А що з дохідною частиною? З одного боку, бджоляр на неї теж впливає: більший урожай ‒ вищий дохід. З іншого боку, ціна реалізації від бджоляра майже не залежить. Останні два роки бджільництво України (і не тільки) живе в епоху низьких цін на мед. А мед ‒ це основний продукт бджільництва. Інші продукти ‒ пилок, віск, прополіс, бджолина отрута тощо ‒ можуть теж робити внесок у дохід. Але для їх збирання практично завжди потрібне додаткове обладнання і завжди ‒ додаткові зусилля. А ось постійного оптового покупця на великі обсяги цих продуктів на ринку немає. Тому багато пасік і обмежуються збиранням меду.
Потрібно зазначити, що є ще одна дохідна стаття ‒ послуги запилення ентомофільних рослин. Але про це краще поговорити окремо.
Меду в Україні виробляють більше, ніж споживають, тому надлишок експортується у двохсотлітрових бочках. І як наслідок ‒ ціну на мед диктує зовнішній ринок. Щойно його оптова ціна зростає, галузь одразу піднімається. Збільшується розмір пасік і навіть їхня кількість. З’являється більше виробників витратних матеріалів, інвентарю й обладнання для бджільництва. Тоді як у періоди низької оптової закупівельної ціни непереливки всім: від пасічника, якому коштів не вистачає не лише на розвиток, а й на підтримання нормального стану пасіки, до індустрії, яка на нього працює. У ці періоди страждає й агроіндустрія, адже брак бджіл на запиленні полів призводить до втрат урожаю.
Що б могло допомогти? Підвищення споживання меду всередині країни могло б переорієнтувати частину пасічників зі здавання меду оптом на роздрібний продаж. Хоча і за такого сценарію виробництво меду буде надлишковим і потреба в експорті залишиться. Рухатися в експорті від оптового продажу, коли український мед переважно ‒ сировина для купажування, у вигіднішу роздрібну торгівлю допомогло б об’єднання пасічників, які працюють під одним брендом. Але для цього потрібен достатній обсяг виробництва ‒ сотні тонн. Спроби збирати команду за ознакою «пасічник» були, і вони закінчилися сумно. Без дотримання єдиних норм якості та технології виробництва це неможливо. Бо потрібна тривала, стійка і відповідальна кооперація. І про це теж варто поговорити окремо.
Останнім часом на зниження дохідної частини впливають ще три чинники. По-перше, кліматичні зміни. У спеку та посуху соняшник (а в Україні це ‒ основний медонос) виділяє мало нектару. Отже, падає врожай. Наприклад, цього року переважна частина пасік зібрала лише половину від наміченого.
По-друге, гібридизація соняшнику без турботи про бджіл або навіть зі ставкою на самозапилення. Рік від року з’являється все більше гібридів, які не виділяють нектар. Якщо на такому полі потрібне запилення, то вивезених туди бджіл доведеться годувати.
По-третє, тотальне розорювання земель. Починаючи з 2015 року, всі дикі луки й косогори масово безоплатно роздають у приватну власність. Уздовж доріг знищуються лісозахисні смуги і все розорюється аж до асфальту так, що зайцю ніде сховатися. Як наслідок, у період між цвітіннями сільськогосподарських культур бджолам нізвідки збирати нектар і пилок. А це впливає на їхній розвиток.
Звісно, є й інші проблеми, але вони мають на галузь менший вплив.