Головне:
Точка зору

Називати локомотивом ту галузь...

Наталія Колос
редактор The Ukrainian Farmer

 

Наші експерти вкотре заводять своє тужливе: «аграрна галузь показує спад», забуваючи, що весь світ демонструє таку динаміку. Падають світові ціни на кукурудзу й пшеницю, зменшуються закупівельні ціни на свинину й курятину, тонни молока фермери по всьому світі виливають просто в землю, а купи гною на знак протесту висипають перед дверима супермаркетів.

 

Цьогорічна виставка SPACE, яка вже 30-й рік поспіль традиційно проходить у французькому Ренні, також була під загрозою пікетів фермерів, украй обурених падінням закупівельних цін на молоко унаслідок скасування квот та ще низки ситуативних труднощів у різних регіонах країни. Ніде й нікому не легше, ніж нам із вами. А подекуди навіть гірше. У Європі ґрунт малородючий, а мислення — як в механізму з мінімальним набором функцій: демократичний підхід виражається тільки в тому, що ти можеш хіба самостійно дістати гроші з власної кишені, щоб купити той гібрид, який голова спілки кооперативів дозволив купувати цього сезону. Однак насправді й не можна чекати від сільського господарства надприбутків, виводити його у статус «локомотивів», бо це абсолютно хибна думка.

 

Ерік Райнерт у своїй праці «Як багаті країни збагатіли, і чому бідні країни лишаються бідними» твердив, що тільки з історії можна почерпнути найважливіші економічні уроки, якщо не спотворювати історичні факти. І якщо звернутися до історії, то, як це не парадоксально, найбільше голодних бунтів у світі відбувалося саме в державах із розвиненим сільським господарством. Це пов’язано з тим, що такі країни зосереджені на продажу монопродукції (пшениці, бананів, рису), а такий вид торгівлі є ризикованим, бо надто залежить від коливань світових цін; уряди ж цих країн не можуть впливати на розмір прибутків, одержаних від такої торгівлі.

 

А от ті успішні країни, які традиційно вважаються аграрними завдяки сприятливим ґрунтово-кліматичним умовам, насправді багатими стали тільки тому, що перестали робити ставку на сільське господарство, припинили чекати від нього чогось надреального. Наприклад, Австралія на державному рівні проголосила несировинне майбутнє — попри свій потужний зерновий сектор. Бразилія, маючи величезні сировинні запаси, робить ставку на авіабудування. Туреччина, яка асоціювалася з овочами, фруктами й горіхами, також своїм стратегічним завданням бачить зменшення частки агропродукції у ВВП та вирішила розвиватися у промисловому напрямі.

 

І наш фермер повинен чітко усвідомити: якщо ти вирішив присвятити себе аграрному виробництву, то це означає, що свідомо йдеш у зону підвищеного ризику, це означає, що в тебе не буде ні вихідних, ні свят, а завжди будуть проблеми із закупівельними цінами, якими будеш задоволений нечасто. Проте це — нормально, такий шлях ми обрали для себе. І він, до речі, не найгірший. Світ і все в ньому є таким, яким ми хочемо його бачити. Ми часом міркуємо: у когось є державна підтримка, дотаційні виплати та компенсації, прогнозований ринок… І ці думки нас паралізують, як бічний аміотрофічний склероз. Хоча історія життя та наукових досягнень фізика Стівена Хокінга є життєвим прикладом того, що навіть смертельна недуга (не кажучи вже про курси валют, високі ціни на гербіциди-фунгіциди чи кормові добавки) не може стати на заваді високим досягненням і реалізації найнеймовірніших задумів.

 

А щодо сільського господарства, то, як показує історія, аграрні країни, які стали багатими, завдячують цьому тільки поєднанню державного втручання, протекціонізму та стратегічних інвестицій. Саме така політика була запорукою успішного економічного розвитку, починаючи з Італії епохи Відродження й закінчуючи сьогоднішніми країнами Південно-Східної Азії.

Журнали