НАССР, або Все пропало

Нині серед виробників харчових продуктів знову активізувалися дискусії про необхідність введення НАССР на підприємствах. У соціальних мережах з’явилися оголошення про відповідні курси на різних типах виробництва — від молочних продуктів до закладів громадського харчування. 

15 березня цього року в Києві відбувся VI Форум IFC з безпечності харчових продуктів. Під час однієї із сесій Форуму ми обговорювали, чи вчасною є норма про обов’язковий НАССР на виробництвах, які працюють із харчовими продуктами тваринного походження¹. Лунали різні думки. Мені сподобалась аналогія, яку навели під час дискусії, коли НАССР порівняли з комп’ютерами, що використовує сучасний світ, в той час, коли в Україні ще й досі обговорюють потребу використання калькуляторів.

З огляду на те, що світ не стоїть на місці й НАССР у розвинутих країнах — це лише маленька частина того, що має запровадити харчове підприємство, щоб потрапити на ринок, обов’язкове запровадження НАССР в Україні цього року є запізнім.

Подивіться на підприємства, які є значущими гравцями на ринку. Всі вони мають не лише НАССР. У них запроваджено системи керування безпечністю харчових продуктів, де НАССР є лише складовим елементом. Цікаво, чому ці підприємства запровадили зазначені системи, незважаючи на те, що за українським законодавством вони могли працювати й без них?

Гадаю, що головною причиною є те, що ці підприємства планують працювати на ринку довго. НАССР окрім того, що допомагає запобігти виготовленню небезпечного харчового продукту, є інструментом, який дозволяє уникнути непередбачуваних ситуацій. Його наявність гарантує стабільнішу систему виробництва. Це, у свою чергу, дозволяє знайти інвесторів, які дуже полюбляють стабільність і зацікавлені в тому, щоб діяльність підприємства, у яке вкладаються гроші, максимально виключала неприємні ситуації, що можуть вплинути на репутацію компанії та завдати матеріальних збитків.

Репутація є важливим чинником розвитку підприємства, що сприяє збільшенню партнерів і споживачів, чи, навпаки, може поховати компанію. Саме тому міжнародні рітейли вимагають від постачальників наявність системи керування безпечністю харчових продуктів, заснованих на принципах НАССР. Таким чином, для постачальників НАССР — це ще й вхідний квиток на нові ринки.

Приємно, що з часів перших дискусій про НАССР з’явилися підприємці, які, говорячи про запровадження систем керування безпечністю харчових продуктів, розглядають їх як інвестиції, а не виключно як витрати. Шість років тому під час проведення першого Форуму IFC з безпечності харчових продуктів першим, що ми чули від українського бізнесу, було питання про вартість упровадження НАССР та про величезні витрати незрозуміло на що. Нині риторика змінилася. Ті самі компанії кажуть про отримані вигоди. НАССР для них із витрат трансформувався в обов’язковий елемент успіху. 

Нещодавно, обговорюючи в соціальній мережі проблему неможливості проведення планового державного контролю безпечності харчових продуктів на підприємствах харчової галузі, ми згадали про НАССР. Мене здивував коментар, що в Україні все ще недостатньо чітко пояснюють підприємцям, що таке НАССР, і тому вони сприймають запровадження цієї системи як нав’язування консультантів. Однак люди, які працюють в харчовій промисловості, ПОВИННІ знати свої обов’язки. Вони ПОВИННІ виробляти виключно безпечні харчові продукти. А для цього вони ПОВИННІ знати, яким чином цього можна досягнути. І вони ПОВИННІ читати відповідну літературу, цікавитися різними підходами. Бо якщо ні, то чому я, споживач, повинен ризикувати своїм здоров’ям, а вони зароблятимуть гроші? 

Наприклад, на сайті Мінагрополітики вже п’ять (!) років розміщено наказ «Про затвердження Вимог щодо розробки, впровадження та застосування постійно діючих процедур, заснованих на принципах Системи управління безпечністю харчових продуктів (НАССР)» (№590). Цей документ можна безкоштовно завантажити також із сайту Верховної Ради України та ще з багатьох сайтів — аби було бажання. Наказ №590 дає чітке розуміння того, що є НАССР і що потрібно зробити для запровадження цієї системи. Крім того, нині в інтернеті можна знайти безліч посібників, якщо у підприємства немає можливості запросити консультанта чи відправити на відповідні курси власний персонал. Головне — бажання. Проте зручніше нічого не робити й потім сказати, що нам погано пояснили, або взагалі ніхто нічого нам не сказав. Але ж ніхто й не повинен!

Отже, всі розмови про те, що хтось комусь погано розповів, або немає інформації, або дали замало часу, свідчать про те, що таким підприємствам слід змінювати психологію та ставлення до споживача, або вони мають бути готовими, що їх незабаром витиснуть із ринку більш «продвинуті» та соціально відповідальні колеги.

^{1. Примітка:}  

^{Відповідно до Закону України №1602, ХАССП стає обов’язковим для підприємств, що працюють із необробленими продуктами тваринного походження, з 20.09.2017. Через рік він стає обов’язковим для решти, крім малих підприємств. Малі підприємства, які постачають харчові продукти кінцевому споживачу, мають не більше ніж 10 осіб робочого персоналу, розташовані на площі не більшій як 400 кв. м, або потужності, які не постачають харчові продукти кінцевому споживачу та мають не більше ніж п’ять осіб робочого персоналу, повинні запровадити ХАССП 20 вересня 2019 року.}