На ринку лохини треба вміти працювати
Те, що ціна на лохину буде падати, стало очевидним ще кілька років тому. Однак проблема не лише в низьких світових цінах чи перенасиченні внутрішнього ринку, а передусім у тому, що деякі виробники не вміють на ньому працювати. Вони люблять жалітися в профільних групах соцмереж на відсутність коштів і низькі заробітки, утім, першими скидають ціну на свій товар, щоб швидше його продати, тим самим провокуючи зниження ціни. Найчастіше такий демпінг практикують виробники Волинської, Рівненської та Житомирської областей.
Скажімо, я 20-24 липня продавав ягоду магазинам по 140 грн/кг. Середня гуртова ціна на ринках у цей час становила 110 грн/кг, у роздробі в Києві її продавали по 130 грн/кг, а часом і дешевше. Але якість дешевої ягоди була вкрай незадовільною: більше кислої, ніж солодкої, багато недозрілої, неоднорідного розміру і кольору. Так, лохини в попередні роки до повномасштабного вторгнення насадили багато, її валовий збір в Україні щороку зростає, але ж мало хто з виробників працює над якістю. Ті, хто купує мою ягоду, цінують якість, а я намагаюсь тримати її на максимально високому рівні.
Мені б дуже хотілося, щоб ті агітатори, які закликали фермерів садити лохину й отримувати з цих посадок мільйон з гектара, зараз повернулися в Україну і подивилися в очі тим, хто повірив їхнім розповідям. Заробляти на лохині можна, але це далеко не мільйони.
На жаль, повномасштабне вторгнення більшість українців не змінило. За останній рік я зіткнувся з кількома не приємними моментами, зокрема — з крадіжкою клієнтів. Відбувається це доволі банально: крадії відстежують мої пости та лайки до них, звертаються в месенджерах до моїх клієнтів і пропонують їм товар дешевше. Оскільки в мене багато лояльних покупців, вони розповідають про це мені, і таких випадків у сезон буває по десятки на день.
Продавати ягоду стало важче, адже частина мешканців столиці досі не повернулася, а крім того, відчутно знизилася купівельна спроможність українців. Минулого року навесні ми створили чат-бот, щоб опитати клієнтів, де вони перебувають: в Києві чи за його межами. На той момент 67% киян перебувало за межами міста. Нині значна кількість людей повернулася. Однак більшість платоспроможних клієнтів залишається за кордоном. Скажімо, в житлові комплекси преміум-класу станом на зараз повернулися не більше 50% мешканців.
Я неймовірно пишаюся тим, що на початку повномасштабного вторгнення ми відстояли Київ і зараз місто має можливість жити повноцінним мирним життям.
Нині у мене відпустка, але ж сезон триває 35-40 днів, а я зможу пробути тут максимум 15. Але навіть це — неймовірна удача, щоб отримати змогу налагодити процеси. Адже саме ці 35-40 днів забезпечують життя ферми протягом всього року. Доглядати за нею, підживлювати, слідкувати за балансом ґрунту потрібно всі 12 місяців на рік, а не лише в час плодоношення.
Ягідна ферма «Озеряна» — не єдиний мій проект, тож часто бувало так, що до початку сезону я вже приходив не в найкращому ресурсі. Сезон — це завжди нерви, виснажлива робота. І лише після повномасштабного вторгнення зрозумів, наскільки все це раніше було простіше і легше. Навіть 2022-й рік наша ферма пройшла без істотних потрясінь. Ще був живим мій батько, тож вони разом із мамою організовували всі процеси. Я був зайнятий лише військовою службою.
Цього року після смерті батька все змінилося. Я, як і раніше, на фронті. На фермі за головну лишилася мама. Їй морально дуже важко після втрати, а ще й ферма потребує значної уваги. Сучасне господарство — це не лише сапа й лопата. У процесі роботи виникає безліч технічних нюансів. І хоча я на зв’язку 24 на 7, все одно мамі складно.
Керувати процесами в телефонному режимі — в агро це не працює. Потрібно бути на місці, щоб розуміти, в який момент треба внести добрива і які саме. Вчасно не зробив — вже мінус певний відсоток від врожайності. Якщо ягоди не набрали потрібний калібр — буде однозначний мінус в ціні.
Я не втішаюся ілюзіями. Цей рік фінансово буде для ферми складним. Головне наше завдання — зберегти господарство на плаву й забезпечити кошти на поточні витрати на наступний рік. Я розумію, що треба поєднувати війну і роботу господарства. Інакше ніяк.
Дуже приємний для мене момент – відправка ягід бійцям за рахунок донатів. Я вдячний усім, хто підтримує цю справу. До 80% ягід, які ми постачаємо завдяки донатам, відправляються до військового шпиталю.
Все пізнається в порівнянні. Я бачу, як величезний відсоток людей нині нічого не робить, але жаліється, як їм тяжко і погано. Повірте, якщо у вас не стріляють, якщо у вас є руки, ноги і голова, то це вже неймовірне щастя. Радійте з нього.