Легалізувати тіньовий ринок птахівничої продукції можна шляхом створення кооперативів і локальних груп, що зможуть об’єднати ресурси дрібних і середніх фермерів

Як показують статистичні дані, в Україні практично 60% продукції птахівництва виробляють у приватному секторі. Станом на 1 липня 2018 року у сільськогосподарських підприємствах кількість птиці становить 116 988,3 тис. голів і в господарствах населення — 129 540,2 тис. Це офіційні дані зареєстрованих підприємств, що подають форму 24-СГ, а насправді незареєстрованих господарств набагато більше, і працюють вони в сегменті «чорного» (тіньового) ринку беззвітності, які ми відносимо до суб’єктів підприємницької діяльності. Виходячи із цього, виникає певна низка проблем: по-перше, це — проблема ветеринарно-санітарного благополуччя, по-друге — проблема збуту продукції птахівництва, бо незареєстровані господарства не мають статусу  сільськогосподарського виробника і не можуть виходити на офіційні ритейли, маркети, заклади громадського харчування тощо. Їм доводиться збувати свою продукцію на 20–30% дешевше. Цей цифровий ряд наочно показує, що проблема надзвичайно гостра.

Однак, на мій погляд, найголовнішою проблемою для фермерських господарств є відсутність нормального регулювання ринку. Постійно змінюються правила, законодавча база, система оподаткування, високий рівень корупційної складової в контрольних органах, нестабільність політичної та економічної ситуації в країні тощо.

Легалізувати тіньовий ринок можна шляхом створення кооперативів і локальних груп, що об′єднують ресурси або маркетинг, тобто слід об’єднати невеликі фермерські підприємства, господарства населення, які матимуть можливість разом закуповувати молодняк, комбікорми, лікарські засоби, паливо тощо. Завдяки цьому така «закупівельна група» отримує не лише нижчі ціни, а й кращі умови оплати й обслуговування, у свою чергу підвищуючи конкурентоспроможність. Далі треба створити власну торговельну марку, пройти сертифікацію з якості та безпечності продукції, організувати інформаційний портал, де споживачі бачитимуть, як і у яких умовах вирощують птицю, чим годують тощо. Проте, як показує практика, поки що наші фермери не готові до таких об’єднань ні ментально, ні матеріально.

Сьогодні найпривабливіша картина щодо розвитку малого й середнього бізнесу птахівництва та тваринництва складається на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей, тому що на цих територіях працюють програми й проекти технічної та фінансової допомоги Європейського Союзу та США. Ці проекти дають людям гранти для закупівлі поголів’я, на початковому етапі — кормів, кормових добавок, ветпрепаратів тощо. Для кооперативів дають змогу придбати забійний цех і цех переробки м’яса птиці (пакування й охолодження), вирішують питання сертифікації за системою безпеки НАССР із подальшим виходом на ритейли.

Також ці організації, разом із нашим «Громадським союзом», проводять відповідні навчальні тренінги з утримання та вирощування, лікування й профілактики хвороб птиці. Відповідно, така політика з боку міжнародних донорів породжує довіру в населення, бо є відповідні правила й прозорість дій.

Проте візьмемо ситуацію, коли донорів немає, тоді ці функції мають узяти на себе об’єднані територіальні громади або галузеві асоціації, що контролюватимуть і вестимуть облік цих фермерських господарств, пропонуючи державні програми підтримки та міжнародні проекти допомоги фермерським господарствам.

Я вважаю, що такі кроки в комплексі з державною підтримкою фермерської кооперації на селі та підтримкою міжнародних донорських організацій дозволять вивести на новий рівень ефективність і прибутковість малого й середнього бізнесу в сільській місцевості.