Креветкові ферми: на шляху до індустріального становлення 

Економічна доцільність креветкового бізнесу підтверджується фінансовими розрахунками.

Повний цикл вирощування мальків до товарного розміру триває близько трьох-чотирьох місяців. Основними витратними статтями є:

‒ обладнання ‒ близько 50% початкового бюджету,

‒ корми ‒ до 25%,

‒ електроенергія ‒ близько 15%,

‒ мальок і біозасоби ‒ близько 5-10%,

‒ оплата праці й лабораторні послуги ‒ 5-10%.

Попри позитивну динаміку, креветківництво стикається з низкою суттєвих проблем. Найбільшим викликом залишаються високі початкові інвестиції. Побудова повноцінної системи установки замкнутого водопостачання (УЗВ) потребує значних фінансових ресурсів, а також технічного проєктування й забезпечення надійними компонентами.

Другою суттєвою проблемою є дефіцит кваліфікованих кадрів. В Україні практично не існує спеціалізованих освітніх програм із аквакультури, особливо в частині креветкового бізнесу. Переважна більшість фермерів опановують цю справу шляхом самоосвіти, приватних тренінгів або стажування за кордоном. Це обмежує швидкість масштабування проєктів і створює ризики технічних помилок.

Ще одним бар’єром є сертифікаційні вимоги. Для виходу на міжнародні ринки українським виробникам потрібно пройти сертифікацію відповідно до вимог систем HACCP, ISO, а також дотримуватись вимог безпеки, що регулюються міжнародними торговельними організаціями. Йдеться про контроль за залишковими речовинами, відсутність антибіотиків, відповідність стандартам простежуваності продукції ‒ все це вимагає додаткових витрат і кваліфікації.

Однак на тлі глобального зростання попиту на морепродукти та скорочення вилову в дикій природі український креветковий бізнес має унікальні шанси.

По-перше, внутрішній ринок демонструє стабільне зростання: українці поступово відмовляються від дешевої замороженої продукції сумнівної якості на користь свіжої, локальної й безпечної креветки.

По-друге, креветкові ферми можуть розширити асортимент за рахунок переробки: виготовлення паст, консервів, кулінарних напівфабрикатів тощо. Це дозволяє не тільки підвищити прибутковість, а й вийти у сегмент преміальної продукції.

Ще одним перспективним напрямом є агротуризм на базі креветкових ферм. Це можуть бути екскурсії, дегустації, навчальні майстер-класи та інтерактивні формати, орієнтовані на екологічну освіту та популяризацію локального виробництва. У деяких регіонах такі ферми вже функціонують як мініцентри гастрономічного туризму, що відкриває нові можливості для розвитку сільських громад.

Окремо слід зазначити соціальну складову. У багатьох проєктах у сфері аквакультури беруть участь ветерани війни, люди з інвалідністю, переселенці. Створення нових робочих місць у сільській місцевості сприяє зміцненню локальної економіки й інтеграції вразливих груп населення у сучасний ринок праці. Такі ініціативи активно підтримуються через державні та міжнародні програми.

Додатковий поштовх розвитку галузі забезпечують інструменти державної політики: мікрогранти до 250 тис. грн, пільгові кредити, навчальні ініціативи від бізнес-інкубаторів, спеціалізовані виставки, конференції й конкурси для стартапів у сфері біотехнологій. Такі заходи демонструють, що формування сучасного креветкового сектору в Україні сприймається як важлива частина національної стратегії з диверсифікації агропромислового виробництва.

Отже, креветковий бізнес в Україні переходить від експериментальної стадії до індустріального становлення. Він поєднує екологічність, технологічну інноваційність і соціальну значущість, відкриваючи нові горизонти і для фермерів, і для споживачів. За подальшої підтримки з боку держави, розвитку навчальної та технологічної бази цей сектор має потенціал стати одним із драйверів аквакультури найближчого десятиліття.