Конкуренція на ринку зерна лише посилюватиметься

Внутрішнє споживання та переробка зернових культур виявились «темною конячкою» для експортерів, яка щороку заганятиме ринок у пастку недооцінених або навпаки переоцінених балансів та пропозицій.
У серпні темпи експорту кукурудзи старого врожаю порівняно з минулим роком скоротились удвічі й склали близько 200 тис. тонн.
Різниця у ціні між старим та новим врожаєм добігла вже до 50 дол./т. Це свідчить про те, що кукурудзи урожаю 2024 року вже майже не залишилось. А за спостереженнями аналітиків та провідних гравців ринку, зернова старого врожаю закінчилась на місяць раніше, ніж торік. Трейд не очікував відсутності пропозиції на ринку, тож потрапив у пастку переоціненої пропозиції.
Однією з причин скорочення експорту стало збільшення внутрішнього споживання зернової зі стандартних 4-4,5 млн тонн на 5,5-5,6 млн тонн внаслідок зростання тваринницького напрямку, птахівництва та внутрішньої переробки. Проте на внутрішнє споживання наразі припадає усього 18% вирощеної кукурудзи.
За моїми оцінками, на Заході Україні фермери активніше розвивають скотарство. Тож кукурудзу, вирощену на власних полях, використовують як кормову базу. Своєю чергою великі компанії поступово будують заводи з глибинної переробки.
Зокрема, «Ерідон» побудував на Київщині завод з глибокої переробки кукурудзи та виробництва лізину. Оціночна річна потужність переробки складає 100 тис тон. Аналогічні проєкти реалізується у Бурштині та на Черкащині.
Загалом великі компанії розглядають інвестиції у глибинну переробку. І це стає чудовою тенденцією. Щоправда, війна стримує активне будівництво. Але після її закінчення іноземні інвестори намагатимуться зайти на український ринок. Тож вітчизняні компанії зараз хочуть зайняти певну нішу й надалі втримувати на ній лідерство. Зокрема, вони нарощують свою присутність й на ринку перероблення пшениці.
До прикладу, «Перший Млин» завод з переробки пшениці на Черкащині на базі агропідприємства «Урочище Журавське» вже показало власникам свою ефективність в диверсифікації бізнесів та стабільність. «Західний Буг» будує млин потужністю до 150 тисяч тонн на рік і макаронну фабрику за західній Україні. Питання забезпеченості зерном цих потужностей у агрокомпаній компаній не виникатиме. Тож, скоріш за все, вирощена продукція прямуватиме на експорт по залишковому принципу.
Приклад «Західного Бугу» та «Першого Млина» не поодинокий. Сюди можна віднести також аналогічний проект – завод «Зернарі» на Кіровоградщині. І у них немає жодних проблем із сировиною, адже її забезпечує рослинницький напрямок.
Проте розвиток переробного напрямку великих компаній призведе до того, що підприємства без власного земельного банку дедалі більше стикатимуться із браком сировини. Адже ринок недоотримуватиме пропозицію зерна від тих гравців, які побудували переробні підприємства.
Тож конкуренція лише посилюватиметься й ринок зазнаватиме дедалі більше структурних змін.