Точка зору

Кліматичні зміни вимагають чіткого дотримання технілогії вирощування культур

Євгеній Домарацький
професор кафедри рослинництва та агроінженерії Херсонського ДАЕУ

Цьогоріч глобальне потепління принесло певні «сюрпризи» для аграріїв на всій території країни.

Через кліматичні трансформації відбувається розбалансування всіх природних систем, що призводить до зміни режиму випадання опадів, температурних аномалій і збільшення частоти екстремальних явищ – урагани, градобої, повені, посухи, ерозія ґрунтів тощо.

На Півдні України останні десятиліття характеризувалися істотним підвищенням температурного режиму і зменшенням кількості продуктивних опадів, унаслідок чого почастішали та стали більш пролонгованими в часі ґрунтові та повітряні посухи.

Цього сезону погодні умови стали справжнім випробуванням для більшості аграріїв, адже в Україні спостерігалася досить нерівномірна метеорологічна ситуація. Подекуди за одну-дві доби випадало понад 200 мм опадів, з тим, що середньобагаторічна норма їх на Півдні не перевищує 300 мм, а на Сумщині і Черкащині, навпаки, трималася постійна спекотна погода за відсутності опадів більше як 40 днів.

Розроблені раніше науковцями рекомендації із зональних технологій вирощування основних польових культур унаслідок таких змін погодних умов виявилися застарілими, а інколи й малоефективними.

Такі «виклики» постійно спонукають рослинників до певної оптимізації та вдосконалення технологічних схем вирощування сільськогосподарських культур.

Детальніше хочу проаналізувати ситуацію на Півдні, де таких метеоумов не було понад 100 років.

Які ми винесли уроки із цьогорічної ситуації?

По-перше: в жодному разі не можна спрощувати технологічні схеми вирощування польових культур в аспектах захисту від шкідників і патогенної мікрофлори.

Несвоєчасне внесення фунгіцидів, перенесення обробітку на пізніші стадії розвитку рослин або навіть усунення з технології вирощування хоча б однієї обробки препаратами не виправить ситуацію зі станом розвитку патогенів надалі. Унесення таких хімічних речовин безумовно призводить до додаткових витрат, збільшує бюджет технології вирощування. Проте приріст урожайності культури обов’язково перевищуватиме такі вкладення.

Обов’язково дотримуватися норм, доз і регламентів унесення препаратів.

По-друге: загалом недооціненим є напрям біологічного захисту рослин.

Є низка препаратів як вітчизняного, так і закордонного виробництва комбінованої дії. Ці речовини активізують процеси імуномодуляції рослин, зокрема, стимуляції стійкості до біотичних й абіотичних стресів, що, своєю чергою, сприяє реалізації імунного і продукційного потенціалу рослин.

Такі препарати містять окрім необхідних рослинам мікроелементів у хелатній формі, стимуляторів ростових процесів, також спори й клітини культур-продуцентів із роду Bacillus subtilis, Pseudomonas, Trichoderma та ін. Їх метаболітний комплекс слугує обмежувальним чинником розвитку грибних і бактеріальних інфекцій.

Дії таких препаратів не будуть «миттєвими», як ми те спостерігаємо від унесення хімічних речовин, проте вони є пролонгованими в часі. Як ми знаємо, що хворобі краще запобігти, ніж її лікувати. До того ж вони дешевші, як порівняти з хімічними агентами.

По-третє: захоплення найпопулярнішими культурами, що мають більший економічний зиск, призвело до розбалансування сівозмін, цей процес набув масштабності по всій території України.

Роль сівозміни в багатьох випадках звели нанівець. До розв’язання цього питання треба підходити більш фундаментально і розраховувати економіку не лише тієї чи іншої технології вирощування польової культури, а й сівозміни загалом. Такий підхід дасть змогу врахувати всі чинники, що впливатимуть на прибуток господарства, не порушуючи закони агрономії.