Кілька гектарів ягідника дають ту саму віддачу, що й сотня гектарів зернових
Мене іноді питають, чому ми з братом Олексієм Тимощуком зробили ставку саме на ягоди, а не, приміром, на овочі, зелень чи тваринництво.
Усе доволі просто. Щоб отримувати пристойний прибуток на землі (під пристойним давайте розуміти прибуток у кілька десятків тисяч доларів), потрібно мати або пару десятків гектарів під овочами, або сотню гектарів під зерновими, або кілька гектарів під ягідником чи гектар ягід у закритому ґрунті. У нас на початку було менше гектара землі. Це один чинник.
Другий чинник –– власна фінансова спроможність. Ми кредитів не брали, усе робили за свої гроші. Саме через це тваринництво навіть не розглядали –– воно дороге, там потрібні величезні суми.
Зрештою, окрім розрахунків, це було також інтуїтивне рішення, хотілося чогось нового. Конкуренція і розвиток в ягідному секторі не такі вже й великі порівняно з іншими напрямами.
Звісно, на відміну від зернових, ягоди потребують значно більших інвестицій. Особливо лохина. Тим більше в нашому випадку, коли довелося буквально міняти ґрунт на ділянці. Важливий момент –– плантація лохини буде працювати на фермера мінімум 20 років.
Суниця –– королева ягід, цим усе сказано. На неї завжди є попит, а на преміальну продукцію, на яку ми орієнтуємося, зараз узагалі дефіцит. Водночас суниці садові, як виявилося, –– доволі складна культура. Вона потребує багато ручної праці, напевно, найбільше серед ягідних культур. Якби ми про це знали, то й не вирощували б їх. А обрали через те, що в суниць найшвидша окупність. Лохина навіть простіша в оперативному обслуговуванні за суниці.
Ще один важливий нюанс у вирощуванні ягід –– статус землі. Ми принципово брали землю не в оренду, а викупили ділянки в приватну власність. Кілька років тому, до відкриття ягідного стартапу, я займався вирощуванням та продажем овочів. Але не склалося. Землю, на якій я їх вирощував, у мене забрали. Причому забрала сільська рада, хоча перед тим на моїх ділянках екскурсії проводили, показуючи, як потрібно господарювати. Тож досвід навчив мене в цьому питанні розставляти пріоритети. Наш ягідний проєкт довготривалий, ми не хотіли мати проблем із власниками землі та орендною платою. Бо сьогодні господар хоче одне, завтра –– інше, а ягідник –– це не зернові, його не можна перемістити на інше поле наступного сезону.
Першу посадку зробили на землі, яка дісталася мені у спадок. Далі 1,2 га я взяв під ОСГ. Решту ми викупили в людей, адже хати й ділянки землі в селі стояли порожніми. Тож відносно решти інвестицій для нас ціна на землю була не такою вже й високою.
Щодо планів на розширення, то ми маємо в резерві ще 12 га землі, поки що там роботу не починали –– шукаємо інвесторів.
Звісно, конкуренція в ягідництві лише зростатиме, особливо в лохиновому бізнесі. Ягода –– не зерно, рік ціни чекати не буде. Потрібен оперативний збут. Хоча до цього часу легко було продавати й лохину, й суниці. Аби була якість. Але так буде не завжди.