Керуємо собівартістю ефективно
Останні два роки спонукали нас шукати нові методи господарювання і управління ресурсами. Особливо нагально це потребують південні регіони, в нашому випадку – Миколаївщина. Ці підходи мають дозволяти отримувати стабільний прибуток в умовах жорстких посух та інших погодних аномалій. Передусім ми переглянули структуру посівів у цьому регіоні: залишили дві культури, обидві озимі – 50% пшениці та 50% ріпаку. Поріг беззбитковості з нашими витратами по ріпаку становить 1,2 т/га, по пшениці – 2,6-2,8 т/га. За такої врожайності ми виходимо «в нуль», а все, що вище, – це вже прибуток.
В регіонах з більшим зволоженням (Черкащина, Хмельниччина, Вінниччина) теж вирщуємо дві культури – кукурудзу та сою. І така комбінація (озимі на півдні і пізні ярі в центрі) дає змогу більш ефективно використовувати техніку – обробітки майже не перетинаютья в часі і ми можемо працювати тими ж тракторами і комбайнами на всіх наших локаціях.
Ми не закладаємо в нашу фінансову модель високу маржинальність на Миколаївщині. Тут для нас 200 доларів з гектара – це вже добрий результат. І в цій реальності головне питання звучить «як управляти собівартістю, щоб заробити більше».
Якщо проаналізувати прямі витрати, то поле для маневру не таке вже й широке. Із прямих витрат ми можемо впливати на кількість використаного пального, витрати насіння, добрив, ЗЗР, ФОП, вартість транспортування та доробки. Все інше, як-от орендна плата, аутсорсингові послуги тощо – поза нашою зоною контролю. Тож заощаджуємо всюди, де це можливо без втрати ефективності.
Почали з насіння. У нашому регіоні мінімальні норми висіву цілком виправдані. Зокрема, для пшениці це 3 млн насінин на гектар, а інколи й 2,5 млн. В цілому норми висіву скоротили на 20-30% без втрати продуктивності. Максимально використовуємо власний посівний матеріал. Наприклад, друга-третя репродукція для пшениці в товарному посіві – це норма, F2 для ріпаку – також. І перейшли до точного висіву, завдяки чому маємо рівномірний розподіл насіння по полю.
У засобах захисту рослин орієнтуємося переважно на генерики. Як правило, використовуємо комбіновані препарати або суміш препаратів, що дає можливість скоротити кількість обробітків. Також ми кардинально зменшили норми виливу робочих розчинів (30-50 л/га), підвищивши концентрацію препаратів і зменшивши витрати на транспортування робочого розчину до поля.
Оптимізували й систему живлення, відмовившись від шаблонного підходу. Добрива плануємо за результатами аналізів ґрунту, визначаючи реальну потребу того чи іншого поля. Добрива вносимо локально за допомогою спеціальних агрегатів і сівалок для внесення безпосередньо в зону росту коренів. Також відмовилися від розкидного способу внесення: точковий підхід дозволяє скоротили витрати добрив до 30% і підвищити ефективність їх використання.
Транспортування забезпечуємо максимально своїми силами, а доробку здійснюємо на власних елеваторах. При чому зерно має бути чисте вже з поля і максимально наближене до базових показників – це те, що в наших руках, і тут немає сенсу переплачувати.
Ще один приклад раціонального використання ресурсів. У нас було п’ять бункерів для локального внесення добрив через глибокорозпушувач або strip-till-агрегат. Реально вони працювали три-чотири місяці на рік. І коли виникла потреба в посівних комплексах для зернових, ми не купували нові агрегати, а замовили у виробника спеціальну шини, яка встановлюється на цей бункер, і забезпечує якісне дозування насіння та добрив із можливістю висіву від 2 до 400 кг/га. Один із європейських виробників техніки пішов нам назустріч і виготовив її за нашим замовленням в анкерному виконанні (хоча це не є стандартом для такого виду техніки) з міжряддям 25 см. Вони працюють у нас в прямому посіві або після мінімального обробітку, головне щоб поле було рівне. Таким чином ми отримали повноцінні посівні комплекси за 30% повної їх вартості. До слова, відмова від плуга і перехід в strip-till та mini-till, крім збереження вологи, також дала нам понад 500 тис. доларів прямої економії на рік лише на паливно-мастильних матеріалах. Якщо у 2023 році витрати на ПММ становили 2,683 млн доларів, то у 2024-му – вже 2,147 млн.
Не менш важливий і раціональний розподіл людської праці. Це питання не лише фінансів, а й дефіциту кадрів. Наші механізатори завантажені на 100%, і ми вибудували модель, за якої фахівці з Миколаївщини можуть виконувати роботи на Хмельниччині й навпаки – залежно від сезону та виробничих процесів у конкретному регіоні – 50 % робочого часу люди знаходяться в відрядженнях. На мою думку, це одна з найефективніших моделей використання робочих ресурсів у великому господарстві.
До того ж ми серйозно оптимізували штат. Виявили зайві посади, дублюючі функції, перейшли до моделі оплати за результат, запровадили мотиваційні програми. Частину процесів автоматизували. Якщо раніше навантаження на одного лінійного агронома становило близько 1 тис. га, то зараз – 2-3 тис. га. Відповідно зросла ефективність і зарплата. Ми зробили ставку на універсальних механізаторів, які можуть працювати на різній техніці.
Цифри говорять самі за себе. У 2022 році на 55 тис. га працювали 1100 людей – це 21,5 працівника на 1 тис. га. Фонд оплати праці становив 6,3 млн доларів на рік. У 2023-му він зріс до 7,6 млн доларів, а середня зарплата була 439 доларів. Сьогодні середня зарплата – 842 долари, при цьому працює 323 людини, а фонд оплати праці становить 4,1 млн доларів. Тобто фактично 6 людей на 1 тис. га, якщо не враховувати центральний офіс і службу безпеки. Менше людей – кращий контроль – більша продуктивність – вища зарплата. Це складні рішення, але вони роблять бізнес життєздатним. У підсумку вся наша стратегія зводиться до одного: ми не можемо впливати на погоду, світові ціни чи орендну плату, але ми можемо керувати ефективністю.