Головною метою фермера має стати збільшення прибутку, а не зменшення витрат
Часто фермери-початківці або ті, хто бажає перейти на вирощування овочевих культур із зернових, цікавляться в більш досвідчених колег питанням собівартості. Зазвичай питання звучить так: які інвестиції потрібні на гектар цибулі (моркви, картоплі, капусти…)? При цьому автори питання, як правило, бажають отримати максимально точні цифри й більше довіряють тим, хто озвучує менші показники. А дарма.
Своїми розрахунками щодо собівартості вирощування моркви в інтерв’ю журналу «Плантатор» поділився Олександр Золотарьов, власник ФГ «Вігроу» на Харківщині. У його господарстві у 2019 році витратна частина на вирощування моркви становила приблизно 165 тис. грн/га (детальніше читайте в матеріалі «Морквяний флагман з Харківщини»). У середньому витрати на вирощування основної групи овочевих культур становлять у ФГ «Вігроу» від 150 до 180 тис. грн/га. Ці цифри підтверджують й інші фермери, яких ми опитували. Зокрема, приблизна собівартість вирощування гібрида цибулі на крапельному поливі становить від 140 до 190 тис. гривень на гектар, хоча для великого поля і великого господарства може зменшитися до 120 тис. гривень, а для маленького — вийти за верхню планку. Кажуть, що у вирощуванні цибулі та інших овочів Бог завжди на боці великих батальйонів. Це й не дивно, адже тільки велике господарство може дозволити собі овочевий комбайн замість ручного збирання, техніку для доробки й зберігання.
Водночас на кількох гектарах теж цілком можна вести успішний овочевий бізнес. Проблема в тому, що саме дрібні фермери схильні покладатися на тотальну економію, а це є прямим порушенням золотого правила в овочівництві: не можна економити на шкоду врожайності та якості. Що більшою буде врожайність, тим меншою вийде собівартість, тож і реалізувати конкурентний товар буде легше. Конкуренція дрібних фермерів із великими виробниками має полягати не в тому, щоб вписатися у витрати в тисячу доларів на гектар, а в тому, щоб завдяки більшій увазі до свого поля й технології отримати більшу врожайність. Адже саме зростання врожайності є ключовим чинником у зниженні собівартості.
Головною метою фермера має стати збільшення прибутку, а не зменшення витрат. Витрати на гектар не визначають прибутковість проєкту, її визначають витрати на вирощування й збирання кілограма продукції. У того, хто витратив на гектар 140 тис. гривень і виростив 100 т/га якісної лежкої цибулі, прибутковість буде вищою, ніж у того, хто витратив 100 тис. гривень і отримав 60 т/га неоднорідного товару. Відтак сама лише мінімізація витрат на гектар не може бути метою господарства, орієнтованого на прибуток.
Зрозуміло, що закон мінімуму Лібіха ніхто не скасовував. Якщо наявні обмежувальні чинники, які не дають фермеру вийти на врожайність овочів вище 50–60 т/га (кліматичні умови, тип ґрунту або якість поливної води), то й стратегія інвестицій має бути відповідною. Тоді є сенс замість дорогих вимогливих гібридів сіяти дешевші й менш вимогливі сорти, відповідно, вкладатися в живлення й захист.
Аналогічна ситуація в ягідництві. Олег і Олена Воробйови, власники ФГ «Грасс авеню», що утримує промислові плантації лохини (ТМ Starberries), вклали в закладання кожного гектара ягідника 30 тис. євро, за шість років догляду — ще 30 тис. євро, і це без витрат на інфраструктуру. На запитання про те, чи можна спростити технологію і в такий спосіб заощадити, фермери відповіли, що можна. Можна підготувати субстрат із дешевого торфу, можна зекономити на заробітній платі, можна не робити автоматичну систему поливу. Таких «можна» — безліч, але все це призведе до втрати якості та врожайності (детальніше читайте у статті «Її Вибагливість Лохина»).
Отже, радимо фермерам зважено підходити до стратегії й тактики вирощування, а матеріали нового номера журналу «Плантатор» допоможуть зорієнтуватися й обрати правильний курс на прибуток.