Геополітичний проект «Новоросія» для українського аграрія дорівнює «Дикому полю імені Путіна»
Геополітичний проект «Новоросія» для українського аграрія дорівнює «Дикому полю імені Путіна»
Володимир Путін ніколи не робив таємниці з власних економічних і геополітичних інтересів: Україна — це південно-західна губернія Росії. В ідеалі — як суб’єкт федерації (програма максимум) або економічно залежна країна, член Митного союзу та зернового пулу (програма мінімум).
Для досягнення своєї мети ВВП застосовував і застосовує різноманітний арсенал тактичних засобів: від традиційного підкупу еліт (чи їх шантажу) до встановлення проросійського уряду на чолі з Віктором Януковичем, як це було успішно зроблено 2010 року. Однак тоді між ВВП і ВФЯ виник конфлікт інтересів — Янукович хотів грабувати Україну самостійно. Із моменту усвідомлення Путіним цього факту Росія почала військові дії на території Украйни. Спочатку у форматі інформаційної війни (проект Медведчука «Український вибір» — класичний приклад інформаційної агресії). І хоча в масштабах України проект Медведчука не спрацював, в Криму «референдум» + «ввічливі люди» дав потрібний ВВП результат.
Чи зупинять Путіна санкції Заходу? Ні! Санкції ще більше погіршать економічне становище Росії. І якщо Росія не могла обійтися без України до санкцій, то, ослаблена, вона тим більше потребуватиме включення потенціалу України в свою орбіту. Зауважте, Росія не відмовилася від своєї мети, змінюються лише інструменти: підкуп, інформаційна війна, військова підтримка сепаратистів, концентрація військових сил на кордоні з Україною. Усе це не виключає і застосування «останнього доказу королів» — прямої військової агресії.
Чи можливий «Брестський мир» із Путіним? Ні! Наївні ті люди, хто вважає, що імперію Газу й Нафти цікавить князівство Вугілля. План Путіна — відрізати Україну від виходів до Чорного моря, повністю позбавити нашу країну її транзитної спромоги. Україна має (мала?) найпотужніший портовий потенціал серед усіх країн Чорноморського басейну. На узбережжі Чорного й Азовського морів розташовано 18 морських торгових портів і 12 портпунктів. Із втратою Криму Україна втратила Євпаторійський, Севастопольський, Ялтинський, Феодосійський і Керченський торгові порти.
Шановні аграрії! Задумайтесь, як і за якими цінами ви продаватимете своє зерно після можливої анексії Півдня України, тобто втрати морських перевалочних терміналів. Згадайте осінь 2008 року. Тодішня фінансова криза обвалила ціни на сільгосппродукцію у два-три рази (соняшник упав у ціні майже вп’ятеро). Чи зможе компенсувати Україні співпраця з Євросоюзом ці втрати? Ні! Анонсовані Кабміном 340 мільйонів євро від експорту продовольства до ЄС — крапля в морі. Із втратою південних областей Україна втрачає економічну основу державності, Росія ж — із лихвою компенсує всі санкції, що Захід запроваджує проти неї.
Аграрії України однозначно програють у разі реалізації планів Путіна: знелюднена (мінус 40% населення), позбавлена виходу до моря країна, яка до того ж несе відповідальність за зовнішніми боргами, накопиченими «любими друзями» і «кровосісями». Не краще становище буде і в аграріїв захоплених південних областей. Порівняйте карту путінської Новоросії з картою Дикого поля козацьких часів — і все зрозумієте. Путін не відновлює СРСР-2, максимум його ментальної спромоги — Золота Орда 2.0.
Історично склалося, що між поняттями «аграрій» і «конформіст» можна ставити знак рівності. Бо важко бути радикалом, якщо твої посіви можуть столочити чи спалити ворожі чи «государеві» воїни. У новітні часи конформізм агровиробників замість армій успішно підтримують численні чиновники: посіви, звісно, не знищують, але розорити господарство можуть не гірше за кочовиків. Між владою й аграріями вимушено діє своєрідний «суспільний договір»: аграрії не втручаються у владу та лояльні до неї, допоки влада не втручається у справи аграріїв або у своєму втручанні не занадто виходить за традиційно встановлені рамки. Сучасна геополітика вносить корективи в стратегії виживання аграрія. Традиційні цінності аграрного конформізму — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів, безапеляційне визнання наявного стану речей — можуть дорого коштувати. На часі — активна позиція. Як мінімум кожен хлібороб повинен стати патріотом якщо не України, то власного майбутнього.