Ефект метелика

Я був свідком багатьох помилок державного рівня, але не припиняю вірити у здоровий глузд. Чи переможе він цього разу? У Бюджетному кодексі України зазначено, що на підтримку аграрного сектору щороку повинна виділятися сума, еквівалентна 1% ВВП протягом п’яти років (починаючи з 2017-го). Наразі ця сума мала б становити приблизно 8 млрд грн. Натомість у Держбюджеті-2020 передбачено лише 4,4 млрд грн. І, згідно з заявами новообраних посадовців, усі ці кошти будуть спрямовані на компенсацію за кредитами на купівлю землі. А різниця, що становить 3,6 млрд грн, мала би піти на фінансування тих напрямків держпідтримки, які діяли раніше. Це, зокрема, компенсація вартості сільгосптехніки, підтримка скотарства, овочівництва, садівництва і т.д. Натомість ця сума просто випарувалася без жодних пояснень з боку влади.

Я вважаю, що можна було змінювати структуру розподілу цих 3,6 млрд грн, варіювати напрямки підтримки, але ні в якому разі не ліквідовувати їх. За великим рахунком, усе це схоже на ефект метелика, коли одна незначна дія спричиняє наслідки десь в іншому місці і в інший час.

На сьогодні ще не вибудувана архітектура ринку землі, немає відповідного закону, мораторій на продаж сільгоспземлі не скасовано, зате в бюджеті вже пропонуються гроші для її купівлі. Це щонайменше непослідовно. Є заяви, що кредитуватися будуть лише малі та середні фермери, але знову ж таки, невідомо, хто мається на увазі (бо очевидно, що коштів на всіх не вистачить) і за яким механізмом.

У такій невизначеності повністю зупинився ринок сільгосптехніки та пригальмував ринок добрив: аграрії накопичують кошти на придбання землі. До того ж вони не знають, на яку кількість землі їм необхідно купувати цю техніку. Але це лише вершина айсберга. В Україні близько 600 заводів сільгосптехніки працювали під програму здешевлення вартості техніки. Без цієї програми вони зупиняться, тому що неконкурентні.

Крім того, законодавчу норму про 1% ВВП, що має спрямовуватися на підтримку аграрного сектору, не відмінили, а значить її просто не виконують, як і програму підтримки до 2022 року. Це в першу чергу дискредитує державу, яка нездатна виконувати дані обіцянки, незважаючи на те, скільки президентів чи прем’єрів змінилося. Неможливо, щоб у шахах кожен гравець диктував свої правила. Гравців може бути скільки завгодно, а правила для всіх одні.    

Ще один суттєвий момент: протягом двох років дії програми держпідтримки аграрного сектору кількість фермерських господарств в Україні збільшилась на 14 тис. Але це не означає, що стільки їх було створено. Більшість із них існували й раніше, але вийшли з тіні, щоб мати змогу отримувати державні дотації. Тож їх відміна може знову повернути цей процес у зворотному напрямку.

І можливо, навіть ці 4,4 млрд грн могли б відчутно підтримати агросектор, якби механізм їх розподілу було вибудувано правильно (без участі вертикально інтегрованих структур), як і архітектуру ринку землі, де першочергове право на купівлю землі матимуть малі та середні сільгоспвиробники, до того ж виключно українці і держава в обличчі місцевих громад.

Держпідтримка агросектора завжди була незначною і майже не впливала на нашу конкурентність на зовнішньому ринку. Вона справді потребувала змін. Але ці зміни, які запроваджує новообрана влада щонайменше підривають довіру до держави.