Домогтися суспільного визнання та створити успішний бізнес — далеко не тотожні поняття. Маленьке фермерське господарство може виростити для України неперевершені плоди, яких годі чекати від великих холдингів.
22 лютого вулицями Кіровограда пройшла багатотисячна траурна хода. Люди скандували «Герой, герой…», «Герої не вмирають», а в голові колони несли труну з тілом свого земляка — одного з Героїв Небесної Сотні. Так Кіровоградщина прощалася з Віктором Чміленком, фермером, який загинув 20 лютого від куль снайпера на київському Майдані.
Віктор Іванович господарював у селі Сугокліївка Бобринецького району понад 20 років. Мав стандартний фермерський «пай» — 50 га, плюс добирав в оренду ще близько 300 га. Розводив овець, різну птицю. І хоч із такими масштабами на звання олігарха-латифундиста явно не дотягував, але вважав себе людиною вільною, не боявся відкрито виступати проти корупційних схем влади. Активна життєва позиція Віктора довела його навіть до Верховної Ради, де він брав участь у слуханнях щодо приватизації землі, виступав на засіданні профільного парламентського комітету.
Фермер засуджував «соціальний аутизм» і небажання людей спільно вирішувати свої проблеми. «Коли безправ’я стає законом, спротив стає обов’язковим» — було написано на його протестному плакаті. В інтерв’ю одному з телеканалів він сказав: «У мене троє дітей, і мені страшно передавати їм таку країну». Тепер його діти залишилися без батька, але, сподіваємося, здобули країну.
Про справи Віктора Чміленка на Кіровоградщині ходять легенди. Коли на полях у селі Сугокліївка незаконно демонтували труби старої системи зрошення і за 90 тисяч гривень продали «на ліво», Віктор разом з однодумцями влаштував протест, хоча справедливості так і не домігся. А в грудні 2011 року на Вікторове поле, засіяне озиминою, заїхав джип із мисливцями. Фермер став на захист свого поля, однак у результаті зазнав побоїв. Правоохоронна система цей злочин проігнорувала. Натомість винним зробили самого Віктора: йому загрожувало до двох років тюрми — він, начебто, зламав одному з мисливців пальця. Завдяки підтримці колег-фермерів тоді обвинувачення з нього зняли.
Проте на момент загибелі на ньому «висіло» інше кримінальне провадження — за участь у поїздці Автомайдану під резиденцію «Межигір’я».
Ще один яскравий приклад громадської позиції Віктора Чміленка — обстоювання інтересів фермерів, сільської громади в цілому й боротьба з наступом на землі селян чиновницько-олігархічних латифундій. Ось як розповідає про це кіровоградська обласна газета «Україна центр» (зі скороченнями):
«Завдяки його заслугам було звільнено з посади першого заступника голови Бобринецької РДА Віталія Пересунька. Справа відбувалася в 2010 році. На зустрічі із селянами чиновник заявив: “У Бобринецькому районі має розпочатися експеримент. 26 сільських громад, що існують нині, трансформують в 10–12. Стільки ж буде створено і господарств, великих державних холдингів, кожен з яких матиме 12–14 тисяч гектарів землі. Щось на кшталт колгоспів, тільки сучасні. При РДА буде створено торговий дім, який напряму почне торгувати з усім світом. З цього буде чималий прибуток, а всі розумні люди лише виграють. А фермерський рух як такий взагалі підлягає знищенню — як неефективний в принципі. Села, утримувати які економічно невигідно, зокрема і Сугокліївка, просто зникнуть”».
Мабуть, протистоянні між «економічно вигідним» збезлюдненням сіл і вільним фермерством — це карма України. Проте в такі моменти як ніколи стає видно, хто є хто. Хто — справжня аграрна еліта України, а хто — просто безформний мішок із грошима.
Якщо ви десь колись почуєте, що найкращі в аграрній галузі — це ті, у кого найбільше гектарів або голів — не вірте. І якщо, відпрацьовуючи свою зарплатню, таке скажу я — не вірте все рівно.