Головне:
Точка зору

Добрі врожаї щоразу наштовхують аграріїв на ті самі граблі: падіння цін і зниження рентабельності виробництва.

Ірина Глотова
редактор The Ukrainian Farmer

«Як думаєте, Ірино, продавати зараз соняшник чи ні? Адже дають за нього дають лише 7700 гривень. Далі може бути ще гірше: сусіди кажуть, що доброї ціни цьогоріч чекати не варто, може дійти й до 4000 гривень», — так розпочинається моя розмова з головою одного з господарств на Кіровоградщині. Ця міцна та статна жінка, яку я знаю багато років, сьогодні не приховує відчаю: виростити врожай попри всі (як природні, так економічні) ризики було набагато простіше, ніж знайти його збут. Уперше за багато років вона боїться робити прогнози щодо того, яка ж культура врешті стане прибутковою — посіяла всього потроху.

 

Одним із основних чинників тиску на внутрішні ринкові ціни є великі перехідні запаси. Зокрема, по зернових культурах станом на 1 червня 2015 року вони були на 56,7% більшими проти минулого року; аналогічна ситуація й по ринку олійних. Ці запаси, своєю чергою, сформувалися під впливом одразу кількох обставин. Перша й основна з них — це девальвація гривні, зважаючи на яку виробники наприкінці 2014-го — на початку 2015 року зазвичай вимагали від експортерів оплати у твердій валюті. І це не сприяло швидкому продажу.

 

Друга причина — досягнута в лютому поточного року домовленість Мінагропроду із зернотрейдерами про граничний обсяг експортних постачань пшениці, закріплений у відповідному меморандумі. Проте експорт пшениці з України у 2014/15 МР гальмувався не лише меморандумом, а й «кволим» попитом із боку закордонних покупців. Контрактувати зерно в країні, яка охоплена воєнними діями, та ще й за відносно непоганого врожаю в решті країн світу, виглядало б принаймні дивним.

 

Так чи інакше, але великі залишки пшениці, які могли б стати корисними в разі скорочення виробництва зерна, поточного сезону, коли вкотре очікується якщо не рекордний, то непоганий урожай, загрожують перетворитися для аграріїв на доволі серйозну проблему. Якою б не була світова ціна на пшеницю, залишки тиснутимуть на внутрішні ціни й, таким чином, призведуть до зниження рентабельності. Собівартість виробництва тонни пшениці на сьогодні ще до початку активної фази жнив становила по різних регіонах від 2800 до 3000 тис. грн, а закупна ціна в портах, яку давали за збіжжя торік, дотягувала лише до 2600.

 

Що робити із зерном цьогоріч? Кожен, звісно, вирішує для себе сам, але плачем Ярославни за втраченими можливостями тут однозначно не обійтися. Далекоглядні господарі вже давно не сподіваються ні на диво, ні на реальну допомогу від держави. Та й середньострокові перспективи невтішні. Болісне для сільгоспвиробників скасування пільгового оподаткування здається неминучим, і уряд із цим радить змиритися. Найвірогідніший сценарій — це певне відтермінування набрання чинності новим порядком оподаткування, максимум до 2018 року, але навіть за такого розкладу однозначно не на користь аграріїв.

 

«Я просто не знаю, що робити. Якщо з 1 січня 2016 року пільги в нас заберуть, доведеться звільняти людей і скорочувати виробництво. У всьому світі АПК дотується, а натомість ми самі змушені «годувати» бюджет власними коштами. Тоді як тільки наша аграрна галузь показує позитивну тенденцію до наповнення казни. МВФ ставить просто кабальні умови, хоче позбавити західних виробників конкуренції у вигляді українського зерна. Невже держава це дозволить?», — бідкається моя співрозмовниця. Тим часом її телефон «оживає» й, вибачившись, вона йде на переговори. Повернувшись за декілька хвилин, хитро підморгує мені: «Ось і декілька центнерів продала, та ще й за непоганою ціною, уявляєш!» І я подумала, що у цій фразі і є вся душа аграрія — за будь-яких обставин він залишається оптимістом, сподівається на Бога, але й сам не покладає рук.

 

Журнали