Декларувати організацію переробки стало модно, втім, реальних зрушень майже немає
Шлях від сільгоспвиробника до постачальника кінцевого продукту дуже непростий і тривалий. Організувати експорт набагато складніше, ніж продати пшеницю чи кукурудзу з поля.
Тільки нещодавно ми перейшли на наступний рівень експорту – почали відправляти до Європи кінцевий продукт. До цього експортували на вагу, а далі європейці пакували під своїми брендами. І це результат не одного року роботи. У 2014-му, коли чимало бізнесменів полишали агробізнес в Україні, ми побачили можливості.
Аналіз ринку показав, що за наявності великої кількості агрокомпаній практично немає професійних підприємств із переробки. Багато хто її декларував, і це вже стало модно, а от реальних зрушень, бізнес-процесів, зміни агротехнологій не було.
За п’ять років нічого не змінилося: працюють ті самі компанії, тільки перейшли на інший рівень глибини переробки. Ми за цей період збудувала власний переробний завод і налагодили експорт продукції під брендами «Добродія» і San Grano на різні континенти.
Вибір виробництва саме пластівців із зернових культур був обґрунтований тим, що за сформованого попиту на здорове харчування не існувало ресурсної бази. Ми зайшли у вільну нішу. Зараз посідаємо на внутрішньому ринку 2–3 місце серед усіх постачальників, а серед українських компаній ми – лідери. На зовнішній ринок постачаємо близько 300 тонн пластівців щороку.
Два попередні роки були досить складними. Зміцнення гривні та знецінення долара у 2019-му поставили переробників у менш вигідну позицію, ніж імпортерів. Імпортні бренди намагаються використати цю ситуацію: роблять додаткові знижки, щоб поставити більші обсяги на ринок. Ми вирішили не вв’язуватись у цінову війну й зробили акцент на розширенні асортименту та високій якості. Витрати, пов’язані з курсовими коливаннями, взяли на себе. Плануємо відкрити нову лінію на виробництві, що не пов’язана з вівсянкою.
Україна має потенціал в організації переробки та експорту якісних продуктів, перевагу в логістиці, але обмежена продуктовими стратегіями країн. Тому будівництво десяти заводів ще не гарантує того, що їхню продукцію куплять європейці.