Чому бирка на вусі важить більше, ніж здається
Коли я чую від фермерів: «Навіщо мені та бирка? Моя корова і так молоко дає, а папери ‒ то для чиновників», завжди відповідаю, що без імені немає історії. А без історії немає вартості.
Ім’я коштує грошей. Уявіть, що ви купуєте трактор. Чи візьмете ви техніку без документів і без серійного номера? Ніколи. То чому ж ми іноді ставимося до живої істоти, яка годує нас і наших дітей, як до безіменної одиниці?
Ідентифікація ‒ це не про контроль згори. Це ‒ про вашу капіталізацію. Тварина з паспортом, зареєстрована в Єдиному державному реєстрі тварин, ‒ це актив. Тварина без документів ‒ просто м’ясо для перекупника за пів ціни.
Я хочу, щоб український селянин нарешті навчився цінувати свою працю. Коли ви чіпляєте бирку теляті у перші сім днів життя, то не тільки виконуєте норму Закону «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», а фіксуєте своє право власності та створюєте майбутній прибуток.
Чесність перед сусідом і споживачем. Я часто кажу, що ми живемо в часи, коли довіру треба підтверджувати. Це колись на селі всі знали, чия корова чим хворіла. Зараз масштаби інші. Коли ваша продукція виїжджає за ворота, на переробку, на ринок, на забій, вона стає частиною великої системи. Якщо в ній з’являється «тіньова» тварина, ризикують усі. Один випадок хвороби у незареєстрованої худоби може стати перепоною на експорті продукції для цілого регіону.
Чи маємо ми право так ризикувати? Переконаний, що ні. Тому й вимоги до переміщення такі суворі: купив, продав, народилося, загинуло ‒ повідом державу. Не ховай. Бо «тінь» ‒ це завжди шлях у нікуди. Зараз ані бойня, ані ветеринар, ані пункт штучного осіменіння не мають права працювати з «невидимками». Правило «немає реєстрації ‒ немає послуги» ‒ насамперед захист сумлінних господарів від недобросовісних посередників.
Цифра не кусається. Я пам’ятаю часи, коли облік вівся лише у паперовому вигляді. Сьогодні дивлюся на молодих фермерів, які керують стадом зі смартфона, та радію. Ми разом із Держпродспоживслужбою зробили «Персональний кабінет». Спочатку я теж придивлявся до цього з обережністю. А тепер бачу, що це ‒ свобода! Не треба оббивати пороги кабінетів, возити стоси паперів. Зайшов, клікнув, зареєстрував, отримав відповідний документ.
Це і є та повага до часу фермера, про яку ми мріяли роками. Технології дозволяють зробити ідентифікацію непомітною частиною роботи, як годівля чи доїння. Головне ‒ не боятися цим користуватися.
Наостанок скажу просте: сільське господарство не пробачає безладу. Ви можете мати найкращі корми і найтепліші корівники, та якщо немає обліку, ви не керуєте бізнесом, а пливете за течією.
Не шукайте способів обійти систему. Вона створена не проти вас, а для вас. Ідентифікована худоба ‒ це ваш квиток на цивілізований ринок, де платять чесну ціну. Зробіть це заради спокою своєї родини та репутації українського господаря. Бо порядок у державі починається з порядку на власному подвір’ї.