Агробізнес під обстрілами: юридична оборона

Російська військова агресія окрім руйнування людських життів, нанесла удар і по економіці. Агросектор, як і будь-який бізнес, суттєво постраждав від дій «братського народу». Тому постає питання захисту і відшкодування нанесеної шкоди агровиробникам та іншому бізнесу. 

У пункті 8 Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України зазначається, що забороняється навмисно знищувати майно, що є приватною, колективною або державною власністю. Але захищає цивільне майно, зокрема і врожай, не тільки законодавство України, але і міжнародні договори.

Перш за все, право на мирне володіння майном захищається ст. 1 Додаткового протоколу 1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це право нікуди не зникає та продовжує діяти навіть на окупованих територіях. А росія, при цьому, як мінімум до вересня 2022 року є учасником цієї Конвенції і має її дотримуватись.

Крім того, IV Женевська конвенція 1949 року «Про захист цивільного населення під час війни» у статті 55 встановлює, що будь-яка реквізиція продовольства на окупованих територіях може здійснюватися окупаційними адміністраціями лише з урахування потреб цивільного населення. При цьому така реквізиція має бути «справедливо відшкодована». До того ж, окупаційна влада має забезпечити населення окупованої території продовольством, якщо місцевих ресурсів недостатньо. 

Стаття 53 цієї ж Конвенції суворо забороняє знищення будь-якого майна, як приватного, так і комунального чи державного, якщо це не є «абсолютно необхідним для військових операцій». А статтею 33 забороняються пограбування та репресії стосовно людей і їхнього майна.

Більше того, ще у 1907 році була підписана і досі діє IV Гаагська Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі, стаття 28 якої забороняє мародерство у місті чи місцевості навіть у випадку, якщо під час бойових дій був активний військовий спротив місцевих.

Ну і завершальним міжнародним актом є Римський статут міжнародного кримінального суду, який у п. «а» ч. 2 ст. 8 зазначає, що воєнним злочином є будь-яке з діянь проти осіб чи майна, що охороняються відповідною Женевською конвенцією 1949 р., зокрема незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та присвоєння майна, що не викликано безпосередньою військовою необхідністю.

Згідно статті 92 Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, сторона, яка перебуває у конфлікті, у випадку порушення положення Конвенцій або цього Протоколу, має відшкодувати заподіяні збитки, якщо до того є підстава. Вона відповідає за всі дії, скоєні особами, що входять до складу її збройних сил.

Таким чином ми бачимо, що як національне, так і міжнародне законодавство суворо забороняє необґрунтоване військовою метою пошкодження або знищення, зокрема техніки, обладнання та іншого мирного майна агровиробників, а також забороняє його викрадення чи мародерство. Більше того, врожай є не просто майном, а запорукою продовольчої безпеки, яку має забезпечувати обидві сторони конфлікту.

Процедура отримання відшкодування умовно складається з кількох етапів. Перший з них – це фіксація нанесеного збитку і збір доказів. 

У випадку пошкодження або знищення силосів, іншого нерухомого майна, техніки чи обладнання, втрати врожаю через бойові дії, обстріли чи їх примусове викрадення окупаційною владою, необхідно в першу чергу зафіксувати такі дії та їх наслідки. Необхідно провести фото та відеофіксацію, зберегти записи з камер спостереження, знайти безпосередніх свідків подій і отримати від них письмові показання. До доказів також залучаються копії правовстановлюючих документів на врожай чи інше майно, статистична, фінансова чи інша звітність, реєстри бухгалтерського обліку, первинні документи і договори – навіть статут підприємства та інші пов’язані документи. При цьому такі докази бажано зберігати не в одному місці: файли можна завантажити на будь-який сервіс зберігання інформації, а з паперових бажано зробити кілька копій. Не варто забувати і про проведення інвентаризації. Крім того, може бути складений акт опису наслідків у довільній формі за участю представників агропідприємства та інших осіб. До збору доказів, їх зберігання треба поставитись дуже відповідально та ретельно.

Після цього необхідно повідомити про такий факт правоохоронні органи України та інші державні органи (наприклад Державну екологічну інспекцію України, яка має повноваження фіксувати засмічення та забруднення земельних ділянок). Від поліції необхідно отримати витяг про внесення вашої заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також додатково можна скористатись різноманітними телеграм-ботами або сервісами для повідомлення про такі випадки.

Після виконання цих двох кроків держава буде знати про ваш випадок. Слідчі поліції в рамках кримінального провадження проведуть оцінку нанесеної шкоди. Її проведення можна замовити і самостійно. Однак такі висновки, зроблені за існуючими методиками, будуть актуальні лише для відносин всередині держави.

У вироку Міжнародного суду ООН від лютого 2022 року щодо репарацій Уганди за її збройну агресію проти Демократичної Республіки Конго суд не задовольнив значну частину вимог Конго через низьку якість доказової бази, з якої неможливо було встановити ані обсяги шкоди, ані здійснити її належну оцінку. 

Для попередження такого розвитку подій урядом України була прийнята постанова № 326 від 20.03.2022 р., якою затверджено напрямки розробки спеціальних методик відшкодування шкоди, завданої в результаті військової агресії. Ці методики мають відповідати міжнародним вимогам, а висновки, підготовлені за ними, – вимогам і принципам міжнародних судових інстанцій.

Серед напрямків методик, зокрема, зазначено втрати земельного фонду та економічні втрати підприємств. До втрат земельного фонду віднесено витрати на рекультивацію земель, збитки землекористувачам земель сільськогосподарського призначення (зокрема посіви та врожай), витрати на розмінування та відновлення меліоративних площ. До економічних втрат підприємств віднесені вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна, упущена вигода та втрати від неоплачених товарів робіт та послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях. Саме на підставі цієї постанови та з урахуванням її вимог профільні міністерства протягом 6 місяців мають затвердити відповідні методики. Варто зауважити, що ця постанова безпосередньо не згадує фізичних осіб – підприємців та їх нежитлову нерухомість. Проте маємо надію, що у самих методиках це буде обов’язково враховано.

Коли мова йде про відшкодування нанесеної шкоди росією, більшості спадає на думку слово «репарація». Найяскравішим прикладом репарацій є виплати відшкодувань з боку Німеччини після Першої та Другої світових війн.

Так історично склалось, що більшість репарацій виплачувались у випадку повної капітуляції. Проте новітня історія знає випадки, коли репарації присуджувались і вироком Міжнародного суду ООН у спорі між двома країнами. Останній приклад – згаданий вище вирок Міжнародного суду ООН щодо репарацій Уганди за її збройну агресію проти Демократичної Республіки Конго. Хоча ми всі знаємо і розуміємо, як «сумлінно» росія виконувала рішення міжнародних органів і як вона їх «поважає» взагалі. Але Міжнародний суд ООН – це лише один з потенційних інструментів. Проте є вірогідність, що у майбутньому росія, у випадку наявності такого вироку, почне виконувати його добровільно.

Одним із джерел для відшкодування заподіяної в Україні шкоди називають заморожені російські активи. Через те, що вони знаходяться на території різних країн і під різними юрисдикціями, одного рішення чи вироку суду, хай і міжнародного, буде не достатньо, щоб звернути стягнення на них. Для цього кожна окрема країна, що має заморожені російські кошти чи активи, має з урахуванням своєї конституції розробити правові механізми для передачі цих активів Україні у якості відшкодування. Це питання потребуватиме значної роботи та неабияких дипломатичних зусиль з нашого боку.

В усіх цих випадках ініціатором та отримувачем відшкодування буде держава, а не окремі особи. Звернення підприємством до судових органів, зокрема до Європейського суду з прав людини, з приватним позовом проти росії з метою самостійно отримати відшкодування матиме не більше шансів.

Велику вірогідність має варіант, за якого агровиробники отримуватимуть компенсацію спочатку від України, можливо за сприяння міжнародних фондів, а вже потім ці суми виплаченого відшкодування будуть заявлені Україною до країни-агресора у «порядку регресу».

Іншими словами, чіткого та надійного алгоритму отримання на міжнародному рівні компенсації від країни-окупанта, наразі не існує. Його ще належить розробити у майбутньому. Але він обов’язково буде розроблений і буде працювати. А для того, щоб агробізнес міг ним скористатись, а держава – отримати репарації, необхідно вже зараз дуже уважно і ретельно готовити доказову базу. Необхідно вже зараз готуватись до цього.