Швидше за все, 1 січня 2016 року стане початком пролонгації мораторію на купівлю-продаж земель
Ринок земель сільськогосподарського призначення за багато років нібито його формування перетворився на таку собі страшилку: ще трохи — й ним лякатимуть дітей. А слово «мораторій» починає асоціюватися з чимось непристойним. От уже вкотре країна завмерла в очікуванні: 1 січня, тобто ринок землі наближається. Одні удають, що бояться його як такого собі землетрусу, інші — буцімто ця дата відкриває можливості для присвоєння незлічених скарбів.
Проте допоки народ завмирав, обрані ними депутати зареєстрували чимало законопроектів про те, щоб подовжити отой самий мораторій. Хтось пропонує зробити це подовження на 10 років, хтось назавжди, а хтось — до проведення та встановлення результатів Всеукраїнського референдуму з цього питання.
Панове, про що ґвалт? Звернімося до норм Земельного кодексу України, до його Перехідних положень. А тут чорним по білому: до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення ніякої купівлі-продажу землі чи то державної, чи то комунальної, чи то приватної власності бути не може. Отже, немає закону про обіг земель сільськогосподарського призначення — немає причини для ґвалту. А закону таки нема!
Головне науково-експертне управління Верховної Ради України у висновку щодо одного з таких законопроектів (реєстр. №1070 від 27.11.2014) не може зрозуміти, чому саме на такий термін — 10 років — пропонується подовжити відповідний мораторій. І просить обґрунтувати зазначену пропозицію. Адже, вважають парламентські експерти, встановлення мораторію на тривалий час може мати до певної міри гальмівний ефект, оскільки не спонукатиме до нагального розв’язання проблем, які заважають «цивілізованому функціонуванню ринку сільськогосподарських земель».
У перекладі на звичайну мову це означає приблизно таке: а чи не варто замість того, щоб вкотре подовжувати отой самий непристойно довго плеканий політиками мораторій, зібратися й визначити: куди йдемо, що на цій дорозі ми хочемо від отої самої земельної реформи та ринку земель? А потім написати законопроект, що допоможе досягти вже визначених цілей. Бо будь яка робота стає безглуздою, якщо вона позбавлена сенсу.
Може, саме тому існує несприйняття цього питання в суспільстві та політикумі?
Це одне з основних питань земельної реформи: для кого вона, хто має стати її головним героєм — фермер у європейському сенсі чи латифундії?
Читаємо коаліційну угоду: «Ми забезпечимо ефективне землекористування, захищений обіг прав оренди земель сільськогосподарського призначення та захист інтересів власників земельних ділянок (паїв). Ми запровадимо ефективну систему підтримки вітчизняних сільськогосподарських виробників насамперед сімейних фермерських господарств і забезпечимо підвищення добробуту селян».
Виходить, що фермер — головний герой.
Утім аналізуємо реалії (7-річний мінімальний термін оренди земельних ділянок, склад хоча б «аграрного» комітету парламенту) — картина інша.
Хто ж тоді приведе реалії у відповідність до декларацій? Чи, може, декларації фальшиві? Тоді навіщо вони?
Жодним чином не хочеться посягати на право громадян на новорічне олів’є. А от щодо «земельного» 1 січня…
Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення нема? Нема! Стратегії, консенсусу та порозуміння теж нема!
Звичайно, законопроект може з’явитися дуже швидко. І швидко бути проголосований, якщо хтось, кому дуже це потрібно, захоче. Однак чи зросте від цього в суспільстві рівень консенсусу та порозуміння? Відповідь очевидна.
А ще парламентські вибори, які наче примара, вимальовуються на весняному обрії… Тут, як на мінному полі: один невірний крок — і ти не в Раді.
А ще бідність сільського населення, яке б треба запалити ідеєю сімейного фермерства та зробити головним героєм земельної реформи… Та чи комусь це треба?
А ще не проведена інвентаризація та розмежування земель сільськогосподарського призначення державної, комунальної та приватної власності…
Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк нещодавно заявив: «У законодавчій базі, що існує, у нас з 2016 року запрацює не ринок землі, а базар землі. Однак розбазарити землю ми не маємо права».
Голова Держгеокадастру Максим Мартинюк вважає, що «навіть за умови прийняття законів ми не готові до повномасштабного впровадження ринку».
Проте в нас інколи все дуже швидко змінюється, якщо це комусь дуже треба. Тому прогнози — невдячна справа.
Та все ж удається, що «земельний новий рік» переноситься. Хоча б тому, що ніхто ще не радився з народом.