Овочі-Ягоди-Сад

Після великої бурі прийде сонце

Після великої бурі прийде сонце

Криза — цілком вдалий час для розвитку бізнесу. Навіть інфляція тому не перепона.

  

Польський підприємець Єжі Конік добре знаний в Україні як професійний квітникар, що започаткував низку успішних проектів у різних галузях економіки. 2013 року  в околицях станиці Луганської, там де сьогодні точаться бої, Єжі заклав плантацію суниці. За рік зробив проект і придбав обладнання для 500-гектарного яблуневого саду. Що він робитиме сьогодні? Згорне все та повернеться в Польщу? Про це — нижче.

 

— Розкажіть про себе і про свою діяльність в Україні.

— Я поляк і краків’янин. За освітою — плодоовочівник. Польською це звучить як «огородник» і передбачає вміння на професійному рівні вирощувати овочі, фрукти й квіти, а також знання бухгалтерії та механізації сільського господарства. Таких фахівців у нас готували для ведення невеликого бізнесу в аграрній сфері. В Україну я потрапив 1988 року — мій товариш був організатором польської виставки в Києві й запросив мене як квітникаря прикрасити її квітами. Потім він жартома нарікав на мій приїзд: мовляв, відвідувачі більше дивилися не на польське обладнання й товари, а на квіти, що те все прикрашали. Від тої виставки все й почалося. Я знайшов собі в Україні компаньйонів і створив квітникарську фірму «Роксолана», потім — компанію «Украфлора». Згодом започаткував іще низку підприємств різноманітного спрямування — із городника перетворився на людину, яка створює та продає успішні бізнеси. Коло моїх інтересів — саме широке, від будівництва нерухомості в різних регіонах країни, до виготовлення презервативів — свого часу мав тут і таку фабрику.

 

— А як прийшли до ідеї саду? І яким він був?

— У бізнесі я шукаю, де можна заробити. Професійний суничний ягідник таку можливість давав. У квітні 2013 року ми приїхали з розсадою та технікою на поле обіч траси Луганськ — станиця Луганська, у липні того самого року вже продавали врожай суниці з перших шести гектарів ягідника. Розсада була типу «фріго», купили ми її в Польщі. Нам для ягідника влада виділила 50-гетарний пустир. На плантації все пішло нормально, луганська влада побачила, що із невдоб і закинутих земель ми зробили маленьке господарство-лялечку. На ягіднику постійно працювало 20 осіб, на збиранні ми потребували 150 працівників. То був один з останніх нових бізнесів у тих місцях. Далі, через напруженість у країні, там уже ніхто нічого не зачинав.

На нашу плантацію чиновники приїздили дивитися цілими делегаціями, у супроводі телебачення та газетярів. Я звернувся до місцевої влади й запропонував створити ще й сад. І мені виділили землю — 500 га, але знову ж, не в найкращому місці, поблизу аеропорту. Ми підписали всі потрібні угоди й почали готувати землю до садіння перших 100 га саду. Купили (у Польщі) трактори й причіпне обладнання, саджанці, систему крапельного зрошення. У липні 2014 року ми ще досить жваво торгували ягодами. А далі на наших полях почалися «маневри».

 

— Україну втягнено у війну. Якими є ваші збитки від цього і чи згортатимете ви тут свою бізнесову діяльність? 

— У сумі, з усіх бізнесів, я втратив не менше півмільйона євро. Плантації суниці на Луганщині ми полишили. Техніку (трактори) вдалося доправити в безпечне місце. Решту — саджанці та систему крапельного зрошення ми не встигли привезти з Польщі. На щастя. Привозити будемо, коли знайдемо нове місце для свого великого саду. Я маю біоенергетичний бізнес на заході України, в Івано-Франківській області: планую 10 000 га плантацій міскантусу й електростанцію, що працюватиме на спалюванні цієї рослини. Тому шукаю місце під сад десь поблизу, щоб не витрачати час на зайві переїзди Україною. Також шукаю компаньйона, який би створив той сад на паях зі мною. Потрібно, щоб він мав від 100 га землі одним масивом, доступ до зрошуваної води й електроенергії та міг додати у проект близько 250 тис. євро. У цілому майбутній сад може бути як чисто яблуневим, так і комбінацією з 200 га інтенсивної яблуні, 100 га суниці та 200 га смородини — така пропорція порід дозволятиме створити ефективний плодовий конвеєр. Якщо казати про садівництво, то створити такий великий сад у Польщі ні мені, ні комусь іншому не вдасться. В Україні ж є можливість отримати під садівництво значні площі землі одним масивом. Тобто полишати свій тутешній бізнес я не збираюся. Україна, навіть попри війну, усе одно дає великі можливості. І хто сьогодні з України йде — той робить дурницю. Я взагалі дивуюсь українцям, які панікують і тікають. Так, час складний, але не треба капітал виводити звідти, де ще можна зробити гроші. У Європі жоденз українців грошей не заробить. Я у цьому переконаний на 99%. Схема «вкласти гроші й на другий день отримати прибуток» у Європі не діє. Там вкладають гроші й лише через 5–10 років починають потихеньку виймати. Цього треба навчитися, до цього треба звикнути. Українці цього чомусь не усвідомлюють.

Так, бізнес любить тишу, заробляння грошей любить спокій. В Україні нині складна ситуація. Тільки дурний скаже, що сьогодні тут комфортно працювати. Проте, із другого боку: після великої бурі настає сонячний день, і хто тут буде, хто залишиться, той зможе під цим лагідним сонцем засмагати. А хто сьогодні поїде, а потім повернеться, той потрапить під наступну бурю.

 

 

— Садівництво працює на численних імпортних складниках — пестицидах, обладнанні, техніці. Валюта дорожчає щодня. Чи не приведе це до краху? Як будете працювати ви, такий же садівник як й інші?

— Був час, коли грошовою одиницею України були купони. Коли, якщо продав товар уранці й до обіду не поміняв виторгуване на долари, то ввечері мав уже не прибутки, а збитки. Це було вже, я все це проходив: зранку продав квіти на базарі (у мене тоді квітковий бізнес був), одразу відкривалися обмінники, я йшов туди й міняв гроші. І тільки в такому графіку я заробляв. А якби йшов міняти гроші ввечері, то вже б не заробляв. Така в Україні була інфляція. Однак інфляція це не страшна річ. Треба до неї звикнути. Це перше. Друге — коли яблука випродукуєш нормальні, красиві — ти візьмеш нормальну ціну. Проблеми з іншим. Продаючи яблука, не слід давати відтермінування платежу. Треба продавати тільки за живі гроші. То є найголовніше: продав, отримав гроші, поміняв на валюту або навіть не поміняв, а купив те, що треба для виробництва й поклав куплене в склад. А коли приходить час, робиш потрібні обробки саду абощо. Сьогодні в Україні нормальнаціна на яблука. І на другі продукти ціна нормальна теж. Можна вирощувати садовину й мати заробіток.

Ще один бік справи: слід бути уважним до якості техніки, добрив і пестицидів, які купуєш. Навіть у попередні роки продавці сільгосптехніки в Україні змінювали комплектацію — ставили на трактори неякісні шини, підшипники й інше. Це їм дозволяло дещо знизити ціну, але в підсумку фермер, що купив такий товар, залишався в програшу — неякісні комплектуючі швидко виходили з ладу.

Я все обладнання купував у Польщі. У ЄС суворіше ставляться до якості товару та дають на нього надійніші гарантії.

Ще важливо не спокушатися дешевими складниками — саджанцями, обладнанням. Треба обирати найкраще, саме перевірене, усе те, що має сертифікат. Я роблю саме так. Як немає саджанець сертифіката (на живці, підщепу та на сам саджанець), то я й не розмовляю з власником розсадника. Коли завозили фріго розсаду суниці, то на 50 000 саджанців припадало 50 сертифікатів. Стіс паперів. Це — правильний підхід. Раджу те саме робити й українцям.

 

 

Леся Каделя

журнал “Садівництво по-українськи”, лютий 2015 року 

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
1
Статті з журналу:

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ