Олійний ринок: рекорди і конкуренція
У 2013 році Україна отримала рекордний урожай соняшнику, однак з огляду на введення в експлуатацію нових потужностей із його переробки, конкуренція на сировинному ринку, як і раніше, очікується доволі жорстка.
Рекордний соняшник
За останні 10 років сільське господарство України зробило величезний ривок у вирощуванні основної олійної культури країни — соняшнику. Рекордними у 2013 році була і площа — майже 5 млн га, і врожай — 10,6 млн тонн. Головна причина — економічна привабливість цієї культури. Потік інвестицій «у соняшниковий сектор» не зменшується, тож переробна галузь щороку вводить в експлуатацію нові потужності з переробки. А це, відповідно, тільки загострює конкуренцію на сировинному ринку, що дає сільгоспвиробникам надійні та привабливі для них ринки збуту. Не зупиняє їх і потенційна шкода для ґрунтів від вирощування соняшнику, а сучасні технології, зокрема нові стійки до хвороб гібриди та сучасні засоби захисту рослин і добрива, додають аграріям упевненості.
Як далеко може зайти соняшник у цьому процесі? Експерти галузі передбачають, що у найближчий рік-два Україна досягне рівня 11 млн тонн соняшнику й перебуватиме на цьому «плато» кілька років. Наступним етапом стане збільшення продуктивності до понад 2 т/га, що дасть аграріям змогу збирати 12–13 млн тонн соняшнику без збільшення площі під цією культурою.
Крок на Північ
Не менш важливою тенденцією 2013 року стала зміна зони вирощування основної олійної культури — соняшнику. Із традиційних для цієї культури Півдня і Сходу вона стала рухатися на Захід і Північ. Із кожним роком клімат стає дедалі теплішим, що дає змогу вирощувати соняшник там, де він ніколи не вирощувався, приміром, у Чернігівській області, на півночі Київської області, на Західній Україні.
Експорт
Із 2012 року Україна не експортує соняшник. Завдяки миту, запровадженому під час вступу до СОТ, майже 100% сировини переробляється всередині країни. Періодично йдуть спроби зняти це мито, але те, що, з одного боку, гравці галузі купляють соняшник за світовими цінами, із другого — збереження великого попиту з боку переробної галузі дає підстави для висновку, що тенденція переробки соняшнику всередині країни збережеться й надалі.
Україна — світовий лідер із торгівлі соняшникової олії та виробляє 56% світового виробництва. Споживаючи всередині країни 500–600 тис. тонн виробленої олії, експортні можливості становлять понад 4 млн тонн. Протягом останніх 5–6 років традиційними споживачами соняшникової олії були країни Північної Африки, Європа та Індія. Частка цих країн у структурі експорту не знижуватиметься. Однак віднедавна фокус поставок за кордон змістився у бік Китаю та на країни Близького Сходу. Найбільшу динаміку традиційно демонструє Китай: якщо у 2011 році ця країна експортувала з України 40 тис. тонн олії, то у 2013-му — 400 тис. тонн. І, очевидно,це лише початок.
Ріпак — традиційна експортна культура. Всередині країни переробляють його дуже малі обсяги. Проте є передумови, що ситуація зміниться. У парламенті лежить законопроект, відповідно до якого передбачається введення 15%-го експортного мита. Обговорюється можливість розробки відповідних норм і щодо сої. Адже в Україні потужностей для переробки і ріпаку, і сої цілком достатньо. Однак без запровадження експортного мита переорієнтувати на внутрішню переробку інших олійних не вдасться.
Концентрація гравців
Основні гравці на ринку соняшникової олії в Україні — це компанії Kernel Group, Cargill, Bunge, Creativ Group, MHP, Agrocosm, в управлінні яких великі олійноекстракційні заводи. За підсумками 2012/2013 МР на частку цих компаній припало близько 53% виробництва соняшникової олії, а також лише три компанії — Kernel Group, Cargill, Creativ Group, які є й основними експортерами олії з України, — поставили на зовнішні ринки близько 47% експортних партій української олії.
Процеси консолідації, що відбувалися в останні роки в олійній галузі, залишатимуться активними й надалі. Якщо у 2007 році ці шість компаній концентрували 50% обсягу переробки соняшнику, то сьогодні вони сконцентрували вже 70% цього обсягу. Імовірно, що в найближчі роки ми станемо свідками ще кількох угод злиття-поглинання всередині галузі.
Другий олійний ешелон
Другою культурою, яка серйозно набирає оберти, є соя. Темпи її вирощування в Україні останніми роками перевершують усі очікування. Якщо 2007 року вітчизняні аграрії зібрали 600 тис. тонн соєвих бобів, то вже у 2013-му — майже 3 млн тонн. Зміни цієї тенденції наразі не прогнозується. Цього року експерти передбачають, що соєю засіють 1,5 млн га або навіть більше. Переконливою мотивацією буде ціна, яка, на відміну від кукурудзи й інших культур, не падала так низько, а перебувала на рівні попереднього сезону. На відміну від соняшнику, який орієнтований лише на внутрішню переробку, аграрії, що вирощують сою, мають два шляхи реалізації цієї культури.
Перший — експортний. На сьогодні ця бобова на світових ринках, особливо Південно-Східної Азії та Китаю, має дуже великий попит, ціна — висока, і в перспективі потреба в цій культурі не зменшиться, а тільки зростатиме. Другий — переробна галузь розглядає сою як найдинамічніший сегмент переробки олійних культур. Приміром, із вирощеного
у 2013 році врожаю на внутрішню переробку пішло понад 1 млн тонн. І, на думку експертів, з року в рік дедалі більша частина сої залишатиметься всередині країни для переробки.
Труднощі логістики
Логістика незмінно залишається найбільшою проблемою галузі. 90% олії на експорт відправляється морським шляхом. Доставка в порти відбувається без жодних проблем. У 8 портах працює 12 терміналів, потужностей яких цілком вистачає.
Слабке місце — зерновози. Якщо в 2012 році каменем спотикання були зерновози для перевезення соняшнику на переробні підприємства, то у 2013-му — для перевозки шроту. Основними покупцями шроту є Білорусь, Польща, Франція та країни Прибалтики, куди доставити продукт можна лише залізницею. Тож зерновози залишаються об’єктом постійної боротьби та невизначеності.
Монополіст «Укрзалізниця» — закуповувати їх не збирається, натомість періодично змінює правила гри. Спочатку запроваджує заборону на їх використання для відвантаження саме шротів, потім цю заборону скасовують. Далі виникає пропозиція, щоб компанії їх закуповували самостійно.
Проте у цьому питанні не все так просто. Сума в 72 тис. дол, а саме стільки коштує один зерновоз, можливо, деякі компанії і не налякала б, однак «Укрзалізниця» не збирається змінювати також і план перевезень, тому чи котитимуться коліями ці зерновози, чи стоятимуть на приколі — наразі не зрозуміло.
Енергетична незалежність
Переробні підприємства олійної галузі чи не єдині, хто в значних об’ємах заощаджує газ, замінюючи його альтернативним видом палива — лушпинням. Загалом на рік заощаджується близько 350–400 м3 газу. До речі, такий об’єм блакитного палива вся Україна споживає за день. Безумовно, енергоощадні технології — одна зі складових інвестиційної привабливості олійної галузі. Як відомо, лушпиння — це відходи виробництва соняшникової олії. Раніше його вивозили у відвали, частину віддавали птахівникам для підстилки. Сьогодні підприємства поставили переробку лушпиння на промислові рейки й за рік виробляють із нього приблизно 600–700 тис. тонн пелет, частину яких використовують для опалювання на заводі, частину — експортують, зокрема в Польщу. На всіх олійних заводах уже встановлено котли для спалювання лушпиння. А в Кіровограді та Донецьку встановили ще й турбіни, які виробляють електроенергію для власних потреб.
Інвестиційна привабливість
Олійна галузь України вважається однією з інвестиційно привабливих. Починаючи з 2009-го щороку переробні потужності поступово збільшувалися на 800–900 тис. тонн. Галузь щороку отримувала інвестицій більше ніж на 200 млн дол. На перших порах фінансувалося будівництво виробничих потужностей. На сьогодні ситуація змінилася. Понад 50% капітальних витрат компанії спрямовують в інфраструктуру, яка підтримує галузь — елеватори, логістику, порти й термінали для перевалювання. Не менш важливим для галузі є забезпечення сировиною. Попри чималі врожай і площу, завантаження переробних підприємств залишається на рівні 80%, адже тільки торік додалося приблизно 1,5 млн тонн нових потужностей. Задля гарантованого забезпечення сировиною переробні компанії намагаються напряму працювати із сільгоспвиробниками, пропонуючи їм укладення форвардних контрактів й інші механізми стимулювання виробництва.
Аграрна Еліта України
